Unknown - 2017

гати. Говорити хоч як.

ком — аж до наступного ранку. Людям здаватиметься, ось-

Коли вивантажують речі з машини й Господар знову

ось піде дощ. Але більше ніхто ні від кого в те літо не піде.

сідає за кермо, я вибігаю на порожню нічну дорогу.

Коли від тебе ідуть, треба бігти слідом і голосно гав-

кати — або кричати — що вмієш. Чи краще було би бігти

Новий дім

мовчки, не видаючи себе? Берегти сили. Рвонути аж до Но-

верська чи Києва, чи... та хоч до Сан-Франциско! — куди б

Залізна брама. Сходи пахнуть спиртом, котами

не поїхав Господар. Бо хто я тепер? Чий?

і молоком, а ще... Хай мені бультер’єр! Слідів так багато, Фари засвітилися, готові влитися в червону ріку. Мо-

аж нудить. А блювати перед дверима — кепський початок

тор загарчав на мене, як хижий пес. І Маша схопила мене

знайомства.

за ошийник. Вона все розуміє: бо теж хоче бігти за батьком.

Я ледве плетуся, й на сходах мені ввижається чоловік

Невеличка жінка з втомленим обличчям підіймає валізи:

з чорними вусами. В руках у нього тростина, набалдаш-

— Пішли, доню.

ник — у формі голови пуделя. Чоловік спускається нам на-

Не пішли. Побігли — за червоними вогниками. Маша

зустріч — кожним прольотом. Знову і знову. Що за..

не одразу мене відпустила й бігла разом зі мною чи, певно,

— Доброго ранку, Ярославе Теодоровичу.

прикриваючись мною, моєю вірністю. Автомобіль загаль-

— Добридень, пані Тамаро, — каже чоловік на рівні

мував. Так голосно, що люди в сусідніх будинках й птахи

третього поверху, я дивлюся — тростина зовсім звичайна,

на деревах, певно, прокинулися — визирнули з-під ковдр

без голови. — Мій Лумп до вашого під’їзду забіг, зараза. Ви

і крил.

не бачили? Ой, а це?..

Я думав, Маша нарешті щось скаже. Я сподівався на неї.

— Пес, так. Подарували ось.

А вона голосно дихала та мовчала. Й тоді Господар з роз-

Чоловік сміється. Каже, гарненький я. На набалдаш-

маху заїхав мені по носі — як тоді, за качура. Як завжди.

нику знову з’являється моя голова. І я обіцяю собі ніколи

Майже не боляче.

більше не дихати в цьому під’їзді. Я ще не знаю: в цьому

30

31

місті всюди так. Сотні отруєних місць — під’їздів, будинків, А це ось Машина мати, Тамара, та сама, що замовля-

сходів, доріжок в парку.

ла люстру з богемського кришталю. Люстра висить над

Я боюся людини з тростиною, її Лумп — мабуть, чор-

кріслом.

ний великий дог або безсовісний бультер’єр. Я ненавид-

Темно-руде волосся Тамари яскравіше за Машине, бо

жу ці породи. Але чоловіка знову немає — назустріч нам

пахне іранською хною. Жінці, певно, не більше тридцяти

ллється темрява.

п’яти, невже вона зафарбовує сивину? Тамара — старша

Тамара мучиться із замком, аж поки зсередини їй не до-

донька Великої Ба. Й це добре, що старша. Тамарі хочеться

помагає, штовхнувши двері, ще одна жінка. Цікаво, а чо-

бути старшою. Най-най-старшою.

ловіки тут є?

Руки її пахнуть содою, як руки жінки, що любить чис-

— Дом! Заходь! — командує Маша пошепки. Малень-

тенький посуд. І шоколадом — мабуть, вона любить соло-

кий тихий солдат.

дощі. І алкоголем — так, алкоголем руки теж пахнуть.

І я заходжу. Тут дім. Тут дім. Дім?

Кров Тамари — пульсуючі потічки гіркоти та віри. Ця

Новий дім для Дома.

жінка ще вірить у щось. Може, в те, що можна все виправи-

ти — в цій квартирі, в місті, країні, в її, Тамариному, жит-

ті. Тільки ж світ неслухняний, не слухається Тамари. Але

5 і 1

вірити — правильно. І Тамара подобається мені попри за-

пах горілки.

Їх шестеро. І тільки один із них чоловік. Аж ше-

Тамара, як я, як Велика Ба, не звідси. А звідки? Цей див-

стеро на дві кімнати та кухню. П’ятеро жінок різного віку.

ний букет її тіла й крові — сплетіння судин і провулків малих

Найстарша жінка велика. У великому кріслі, перед те-

містечок, і проспектів великих міст, степу, німого болота, га-

левізором. Телевізор — у серці квартири чи й замість серця.

ласливих потягів, листя лавсонії, чоловіків, лаку для нігтів...

А жінка ніби спеціально росла й росла, цілеспрямовано, аж

Голова вже розколюється — від цих людей і цієї дурної

поки не заповнила це своє крісло — собою. Жінка пахне

квартири. Я хочу назад, до Новерська, там більшість людей

ірисками, міцним чаєм, пранням, пігулками від болю у гор-

принаймні відчувалися так, як і мають відчуватися люди