Unknown - 2017

не гидким сигаретним димом, іноді — порохом, так, наче

мріяв після інституту вчити дітей — щоправда не географії, з полювання. Каже, полювати треба — як жити, жити — як

а історії. Господар вважав, у брехливій історії СРСР закладе-

полювати. Прямо філософ. А великі руки його завжди пах-

но (як закладають, мабуть, вибухівку?) багато істин: і само-

нуть, як гроші у гаманці.

пожертва, і спротив злу, і безкорисливість, і любов до ближ-

Наш будинок стоїть за містечком Новерськом — там,

нього — це ж у справжній історії цього не було...

де починається ліс. Стара хата з блакитними віконницями,

— У справжній історії цього і бути не може, — зітхав. —

в якій ми живемо, невелика, та поруч Господар уже майже

Людей треба переконати, що вони великий народ, і тоді вони

добудував нову.

обов’язково здійснять щось велике.

Цеглу возять з іншого боку міста — там розбирають ста-

— А якщо в чомусь іншому переконати? — не відставали

рий і, мабуть, нікому не потрібний радянський завод. Добру

приятелі, поки Господар розливав щось ядуче по гранчаках.

справу роблять, я думаю. Й заодно будують високі будинки

— Це у чому ж?

для себе.

— Ну от, наприклад, переконаєш ти цього пса, що він

— Бо треба, псино, якось тут виживати. Жити — як по-

справжній мисливець. Але ж не зможе він... А ти вже його

лювати. Cічеш?

переконав, що він твій мисливський пес...

20

21

Ліс

Качки — обережні й хитрі птахи, до них так легко не

підібратися. Вони відчувають мене, наче життя навчило їх

Новерськ тільки в уявленнях чужинців жахливе

заглядати в найближче майбутнє. А якщо качку потриво-

місце, насправді ж довкола прекрасні озера й ліси, де полю-

жили, налякали — вона ще довго не повернеться на старе

ють на птахів, кабанів, козуль. І добре чути — й добре, що

місце. Можливо, навіть ніколи?

люди цього не знають — запах справжнього вовка. А втім,

Треба опанувати себе. Плисти дуже тихо. Й лише в по-

я ж його ніколи не бачив. Тож, можливо, це був запах не

трібний момент сполохати пташку, аби вона полетіла —

вовка, а того загадкового звіра — чупакабри, про яку то-

в останній раз, і — плюх!

рочитимуть по телевізору лише років за десять. Можливо,

Ми вперше пішли до лісу наприкінці травня. Взагалі-то

я перший відкрив її в нашій країні?

весною на качок полювати не можна. Весною полюють

Тоді десятиліття чупакабри ще не розпочалося, тоді ще

лише на качурів. Качкам потрібно дати трохи часу, аби ви-

був час вовків. А поки люди не назвали чупакабру чупа-

ростили нових каченят для нас.

каброю, я її не впізнавав. У словах — вся людська влада.

Та Мисливець, той, що майже не насміхається з мене,

Й коли ми йшли на полювання, я скавучав, боячись вовка.

каже:

Коли заходиш до лісу, все змінюється. Світ обертається

— Правила можна порушувати, коли ніхто не стежить

повільніше, запахи стають вагомішими. У лісі все має зна-

за їх виконанням.

чення. Кожен слід, кожна межа.

— Ну що, Домініку, будемо вчитися? — чи то питає, чи

Дитинство скінчилося, у мене тепер — робота. Нор-

то стверджує Господар й батьківським жестом тріпає мою

мальна собача робота.

білу гривку.

Завдяки товстій шерсті я можу плисти в крижаній

Ми будемо в лісі майже кожної суботи. Аж до того часу,

воді, завдяки чуттю — шукати качок, які причаїлись за

коли качки нарешті втечуть від нас у теплі краї, розлетяться

очеретом, наче достиглі наречені у нетрях радянських ба-

з озера, захопленого зимою, як люди із завойованого міста.

гатоповерхівок аж на тому кінці Новерська. Я вмію спо-

Я побачу качок високо в небі, так високо, здається, що рані-

лохати цих наречених вчасно, саме тоді, коли Господар ці-

ше я бачив на такій висоті лише літаки з військового аеро-

лить у них з рушниці й готовий стріляти. Як у дитинстві: дрому неподалік. І тоді я раптом подумаю, що добре, мабуть, Будь готовий! Завжди готовий! — мисливці жартують так,

бути качкою. В качок є вирій. Я ще не знаю, що означає це

коли вип’ють, і лиця тепер такі червоні, як раніше піонер-

слово, та мені здається, вирій — те ж саме, що й дім, те місце, ські галстуки.

де твої запахи завжди незмінні та справжні, чекають на тебе

А коли качка впаде з небес, я вмію принести її людині.

так, наче ніхто й ніколи з цього дому не йшов. І ніколи не піде.

Я вмію, бо я — пес. Я маю це вміти.