Unknown - 2017

— Незручно живим у могилу лізти, — так він любив по-

ніколи й не схибив. І всі трохи боялись його, і мабуть, хотіли

вторювати.

бути на нього схожими. Я — дуже хотів.

Ймовірно, це просто не був для Бориса аж надто важ-

Тільки незрозуміло, як із господнього пса я міг отак за-

ливий вибір. І те, як склалося все моє життя, — результат

просто стати горою? Та потім звик.

випадковості. Хоча іноді, лише іноді, я уявляю, як Господар

А Господар все вірив у моє майбутнє, намагався допо-

побачив маленьке біле щеня — мене — й полюбив без ваго-

могти стати справжнім собакою. Він же добра, проста лю-

мих причин. Зовсім не тому, що я вмію ловити качок. Тим

дина. Не дивіться на будинок, який він будує для себе — дах

більше, я і не вмію.

лишилося перекрити — триповерховий, схожий на той ве-

У мисливському товаристві, в яке Господар мене привів,

личний замок, що я потім часто бачитиму на малюнках гос-

з мене всі сміялися. Особливо смішним я був, коли вперше

подаревої доньки Марії.

опинився в човні — я ледве його не перевернув, а надто —

Ні, Борис дуже простий і щирий. Ось послухайте. Ко-

коли почув перший постріл. Господар сердився. Спочатку не

лись він закохався в дівчину з царським ім’ям Тамара, теж

на мене — на тих сміхунів і трохи на себе — за те, що все це

студентку, доньку полковника, який саме поселявся на пен-

затіяв. Уже тоді він, мабуть, приглядався до інших, нормаль-

сію на заході України, у Львові. Поселявся, до речі, неохо-

них собак. Та все одно, він був моїм господарем.

че — просився трохи східніше. Доньки ні слова не знали

— Ти рано його взяв. Це ж щеня, — дуже тихо сказав той,

українською. Хіба що кілька тих лагідних словечок, яки-

хто стріляв, і закурив сигарету — його всі називали Мислив-

ми батько-полковник звертався до них. А у Львові, казали

цем, бо був він наче народжений для полювання, до того ж

люди, навіть лекції в університеті дехто читав отією мовою .

нічого більше про цього чоловіка не було відомо — тільки

Та доля ніби вела кохану Господаря саме до Львова. Тож

те, що він добрий Мисливець і звати його Вадимом.

Борис чкурнув до того дивного західного міста — просити

Інші лише сміялися. Особливо, після третьої пляшки. Та

руки Тамари в суворого полковника. Хотів забрати коха-

Господар не здався:

ну звідти — кудись у центр тої географії, яку вони ось-ось

— Смійтесь-смійтесь, ще побачите мого Домініка.

довчать в інституті. Під час поїздки в Господаря вкрали всі

18

19

гроші й зворотний квиток. Просити допомоги в майбутньо-

Господар відмахувався: народ — не пес. Народ усе може,

го тестя Борис не наважився — вистачило просити руки.

усе виносить, усе приймає. Народ, як справжня любов. Тре-

Зате наважився їхати «зайцем». Переховувався від контро-

ба лише правильно вчити.

лерів у тамбурах, бігав вагонами — й то все була звична

І Господар таки вчив трохи. Вставляв моралізаторські

справа, хто й коли за проїзд «зайцем» втрапляв у неприємні

байки з радянських підручників історії в свої географіч-

історії? Та Господар примудрився попастися. Пробував чи-

ні класи, просувався «по комсомольській лінії». Дружина

тати втомленим контролерам Петрарку, замінюючи ім’я Ла-

Тамара ревнувала — до учениць старших класів, до комсо-

ура на ім’я Тамара. Врешті опинився на проміжній станції

мольських красунь — знала, як там «усі з усіма». Сама теж

без копійки, недалеко й утікши від того Львова. І далі вже

була й комсомолкою, і красунею. Потім Господаря прийняли

він ішов пішки, марно даючи телеграми на випрошені кіль-

до партії... Борис любить розповідати про ті часи.

ка рублів — усі роз’їхалися у відпустки, а матір він не хотів

А тепер? Тепер він торгує чимось у великому місті. Чим?

хвилювати. Вагітну наречену — також. Ішов, беручи молоко

Мабуть, будинками. Чи цеглою для будинків? Чи трактора-

та хліб у бабусьок від Тернополя і до Харкова, розважаючи

ми? Чи лісом? А може, пшеницею? Годі зрозуміти. Здається, байками співчутливих водіїв автобусів і мовчазних дале-

Борис продає все.

кобійників, вивчаючи ногами цю свою географію. Оце тоді, Я не можу второпати розмов про «бізнес» — надто бага-

мабуть, він навчився нарешті домовлятися й виживати.

то слів, а запахи однакові. Господар приходить додому й пах-

Думаю, був він, як я, трохи наївний. І навіть направду