Unknown - 2017

тарілки. Маруся передає мені під столом півкотлети —

коює. Дивні, дивні тут люди. Але Господар скоро за мною

я відмовляюся, це не котлета, суцільний хліб. Я тицяюся

приїде.

в коліна Маші, та Маша легенько мене відштовхує: «Доме,

не можна». Маша вся в батька.

Лунає дзвінок. Я сіпаюся, наче від першого пострілу. Та-

мара підіймає слухавку, довго мовчить. Врешті каже:

— Так. Ясно. Жахливо. Мені шкода.

З її голосу геть неясно, що саме жахливо й чи їй на-

справді шкода — та я чую, як в ній виростає, підіймається

ця її гіркота, вихлюпується крізь очі. Ні — певно, здало-

ся. Тамара повертається до столу — очі сухі. Доїдає, кидає

38

Частина

ІІ

Новий Дім

— Ви ж розумієте... Зустрічали фашистів з квітами...

Націоналі...

Та яка різниця? Тут буде дім, усе вирішено, кінцева зу-

Розділ 3

пинка: Цілики тут виходять. Разом з усіма речами, валіза-

ми і коробками. Саме тут.

Велика Ба добре пам’ятає це відчуття:

— Кінцева зупинка, так, Доме, — каже мені. — Потяг

спинився, й так я подумала.

Двокімнатна квартира на Галана (так тоді називалася

Скриня

вулиця) була сонячна та порожня. Майже порожня. Са-

мотня скриня, кажуть, отак і чекала на нових господарів

Календар у Ціликів висить старий, ще чомусь із

біля зачинених наглухо міжкімнатних дверей. Велика

1989-го, але я вже знаю, що йде 93-й. А те, що зима у розпалі, скриня з почорнілого важкого заліза. Ймовірно, поперед-

то ясно й без календарів.

ні господарі поспішали й не встигли забрати її з собою.

Минуло менше року, а я вже все про нових людей ро-

Чи виїжджали туди, де для такої великої не знайшлося б

зумію. Здається, вони більше розмовляють зі мною, ніж

місця? Та, певно, вони просто не подужали скриню ні зсу-

одне з одним. Я звикаю до них, і вже не те, що люблю, прос-

нути, ні підняти.

то знаю цих диваків.

Старий полковник — тоді іще не старий — мірку-

Вони приїхали до Львова у 70-х. Попри всі пересторо-

вав-міркував, та й залишив її на місці.

ги та упередження, побачили: це «непогане» місто. Гарне

— Там, либонь, слід на паркеті під нею такий, що вже

навіть: клумби з червоними квітами — біля лікарень, ра-

нічим його не зітреш. Хай стоїть. Важить, мабуть, як ми всі

йонних рад і управління міліції. Будинки схожі на польсь-

разом.

кі. Дощило не так вже й часто. До тролейбусних і трамвай-

— Мабуть. Але солдати би винесли, — казала дружина

них зупинок від дому — близько. Трамвай з Городоцької

тоді й багато років потому, коли вже до квартири поверну-

чути лиш рано-вранці, а потім загальний галас ковтає все.

лись обидві доньки, в’їхали внучки та з’явився я, занадто

Та й однаково, вантажівка, що опорожнює сміттєві баки

великий пудель,— все ще повторювала, як заклинання. До-

навпроти вікон, розбудить на кілька хвилин раніше, ніж

пікала полковнику, що знехтував тоді можливістю позбу-

задзвонить перший трамвай. Зате дерева гіллясті, високі —

тися скрині — раз і назавжди. Полковник, ні тоді, ні тепер, такі, як усюди в Івановій Україні. Люди... Та, мабуть, також

особливо не сперечався: солдати, звісно, все винесуть —

такі, як всюди. Хоч друзі й кажуть, треба ще придивитися.

і виносять. Іван теж колись був солдатом. Так, усе б винесли

Обережніше — місто не зовсім просте.

і все занесли...

42

43

Заносили речі, зібрані по всьому соціалістичному світу: Коли Мама Оля після розлучення переїхала до бать-

товсті рулони азербайджанських і грузинських килимів

ківської квартири — виживати бо разом легше, адже Олине

і запаковані в газету «Правда» польські сервізи, і в’язанки

особисте фіаско збіглося з всезагальним, економічним, —

книжок — повні зібрання Пушкіна, Достоєвського, Леніна

залізна скриня стала маленькій Марусі за ліжко. На скри-

та Шекспіра, і сукні та туфлі у незліченних картонних ко-

ню стелили кілька ковдр, а міжкімнатні двері, до яких ту-

робках, і білосніжну німецьку шафу, і саморобні книжкові

лилася скриня, завішали квітчастим килимом, купленим,

полиці, й залізні ліжка — такі, наче з казарм, — іншими так

як стверджує Ба, сто років тому в самому Азербайджані —

і не розжилися, не встигли, що ж...

нарешті згодився. Удень скриня перетворювалася на міс-

Меблі розставляли довкола старих орієнтирів: залізної

це для ігор. Тут проживали свої сповнені сімейних драм