Unknown - 2017

скрині й пічки з потрісканими білими кахлями та чорним

життя блакитноокі ляльки. Тут приземлялися пластмасові

нутром. Довкола чужої скрині й старої пічки будували нове

літачки, випрошені у діда й узяті з серванта без дозволу.

життя. Так, саме тут.

Коли Маруся ще могла бачити, скриня була для неї

— Кінцева зупинка, — повторювала Ба, так, ніби й двад-

чорна і нецікава — бо такою направду і є. Навіть не пах-

цять років потому досі не вірила.

не нічим. Скриня просто була, а в квартирі завжди можна

І я уявляв, як ці люди звикали до дому, як вчились йому

знайти цікавіші речі: страшних порцелянових риб з роз-

радіти. Обирали «постійні» місця для сервізів, статуеток, зявленими ротами, сервіз «Мадонна» німецької фабри-

книжок і туфель на високих підборах. Обирали постійні

ки Kahla — безцінний подарунок старшої доньки, що теж

місця — а вони виявлялися тимчасовими. Навіть важезну

врешті залишилася без чоловіка — той спився, після того, німецьку шафу Цілики знову й знову переставляли, тяга-

як його військова частина втекла з Німеччини, покинувши

ли — від одної стіни до іншої. Вже самі, без солдатів, за-

казарми й мрії купити ще кілька сервізів, і срібна ложеч-

дихаючись від напруги — ніколи не здаючись. Я бачу на

ка з вензелями, яку привіз — це ж треба який збіг — ще

підлозі сліди-подряпини від тих маршів. Короткозора Ба

прадід-герой, звідки б ви думали, — з самого Берліна!

сподівається, що слідів не лишилося.

Щоправда, всіх цих скарбів Марусі заборонено було тор-

Може, помешкання не приймало нових господарів? Та,

катися в ті часи, коли вона бачила, — тільки дивитися, крізь

думаю, річ лишень в тому, що Цілики розучилися жити по-

власне відображення в склі серванту, поки хитається під но-

довгу в одному місці. Звідки б уміти? Вони ще ніколи не

гами взятий без дозволу табурет. Що ж, заборони завжди

розпаковували всіх, геть усіх, речей — завжди щось лиша-

лише додають цікавості. Завдяки тим заборонам Маруся й за-

лося в картонній коробці, яка обов’язково згодиться — на

пам’ятала увесь цей мотлох: дотепер могла описати в подро-

наступний переїзд.

бицях, помиляючись хіба в кольорі суконь напівголих жінок

Та скільки б не переставляли меблі, скриня завжди була

з тарілок «Мадонни» (хто, далекий від християнства, назвав

там, де колишні господарі залишили її.

так омріяний радянськими жінками золочений сервіз?).

44

45

Коли Маруся бачити перестала, вона дізналася про

Росії, Угорщини, якої-небудь Америки або й взагалі — крізь

скриню вже набагато більше. Ймовірно, скриня стала для

космос, на іншу планету.

дівчинки таким собі острівцем, першим домом в раптовій

Я все це уявляю собі, так натхненно різні люди пере-

і ще незрозумілій темряві. Скриню можна було вивчати

повідали мені одну й ту саму історію: як руки з хвилювання

доторками — скільки завгодно, і водночас — вивчити до

тремтять, та Маруся наважується пересвідчитись — замко-

кінця не вдавалося. Верхня частина має складний візеру-

ва щілина справді є. Марусин вказівний палець навіть вмі-

нок: якісь листочки, яких раніше й не помічали. Здається, щається у шпарину, та що там — певно, провалюється у неї.

дубові, такі, як на стелі. Чи то кленові? Маруся ніяк не мог-

Який же цей ключ, мабуть, великий!

ла визначитись із деревом. Дорослі, коли запитувала, теж

— Обережно, Марусю! Пальчик може застрягти в зам-

лише сперечалися. Кожен бачив своє. А ще — була якась

ку — ніколи не витягнемо!

квадратова конструкція посередині віка. Якось, нудьгуючи, Хтось обов’язково має дитину лякати — наполегливо,

Маруся вкотре погладила візерунок і натрапила на те загад-

бо так просто дитину не налякаєш:

кове — тобто насправді добре відоме — квадратне «щось».

— Бабусю, а давай відчинимо скриню! — ну ось, не на-

Так бувало вже безліч разів — але раптом, без попереджен-

лякали.

ня, клапан підскочив угору, клацнув голосно...

Ні-ні, Марусю. Що ти вигадуєш знову? Скриня не від-

— Так, наче зубами пес, — пояснює Маруся свій переляк.

чиняється. Навіть дід утрутився і запевнив:

Дівчинка зойкнула, розплакалася, побігла коридором,

— Немає ключа!

натикаючись по дорозі на стіни, зриваючи з цвяшка старий

Полковник іноді так вчасно втручається, ніби лише вдає

календар, влетіла до іншої кімнати, де, як завжди, сиділа