Unknown - 2017

А ще я чую аромат, який цим жінкам взагалі було ніде

були, коли ще мушкетери... Мені мама розповідала. Ну я ду-

взяти. Це ті гості, що, може, й справді мали у гардеробі по

у-уже хочу приміряти. Хоч...

кілька вечірніх суконь, залишили його цьому дому — Ne

— Марусю, та я ж не жила в той час! — вкотре прогно-

m’oubliez pas , парфуми із 1920-х. Цей запах, на диво, подо-

зовано засмучується бабуся.

бається мені, хоча загалом я всі парфуми ненавиджу — за те,

— Як не жила? — теж прогнозовано дивується дівчинка.

що маскують сліди. Як ви, люди, виносите це? А втім, ви ж

Справді як? Час же вимірюється суконками в шафі —

і телебачення дивитеся... Якби ви тільки змогли читати те

накопичується й нікуди звідси не йде. Квартира на Лепко-

саме, що й ми. Історію стін і землі під ногами — все би змі-

го — пастка для часу. Десь тут мали б знайтися й заїжджі

нилося. Натомість усе повторюється. Всі історії та сюжети, мушкетери, і козаки, і засновник міста король Данило,

всі війни та зради — і ось навіть парфуми. І можна навіть

і взагалі всі-всі без винятку мешканці й гості, що приходи-

відтворити імперію старого парфумера Брокара, й Марусі,

ли після нього.

коли вона виросте, подарувати парфуми Guerlain — ідентич-

Маруся надує губки й залізає на скриню.

ні Ne m’oubliez pas . Можна навіть їх назвати так само, все одно, Мені теж хочеться просто піти. Страшно, що в цьому

я впевнений, ніхто з людей не помітить, що все знову по колу.

домі я втрачу нюх — так, як люди втратили би здоровий

Та чого я жаліюся на старі добрі пахощі, коли на по-

глузд від постійного шуму.

личках у Ціликів знайдеться для мене й «Белая сирень»,

Найбільше пахне «Червоною Москвою» — так на-

і «Восьмое марта» — ці запахи радянські інженери вигада-

зивалися найдорожчі радянські парфуми. Гидота. А втім,

ли самі. Видно, живих парфумерів тоді вже не залишилося

як і будь-які інші — так, і навіть французькі — парфуми.

в Союзі. Й часом краще по колу, ніж така новизна.

52

53

Можливо, Цілики не викидають старих речей, бо прос-

чи рабство в колгоспі без паспорта, а відповідно й права

то не звикли викидати щось, окрім дому — цілого дому?

переїзду. Іван пройшов відбір і обрав штурвал.

Це ж перше помешкання, яке вони не зобов’язані за кілька

Дід його мріяв стати заможним господарем, накопичив

років покинути. Залишити шафи з прочиненими дверима,

грошей з двоглавими пташками, викупив сусідову землю,

і світло у вікнах, і вигляд із вікон, й імена. Десь далеко, інші

й так добре порядкував, що орли множилися, як голуби

стіни, мабуть, зберігають сліди й історії, які повернули би

в місті Львові. Й була б, каже полковник, іще земля, далі

Ціликам щось... Але туди не дістатися. Та й куди саме їхати?

й далі, скільки б вистачило орлів і синів — але революція.

Пам’ять розпорошена, наче сніг.

— Проклята революція, — додає полковник.

Здається, Баку було першим прихистком. Після... Невідо-

А на людях каже інакше — прямо такий комуніст, стра-

мо навіть після чого, бо ніхто так і не наважився розповісти.

шенно дратує деяких наших сусідів, Ярослава Теодоровича, Цілики знають лишень, що мати Великої Ба бігла за течією

художника з будинку навпроти, й діда Євгена, українсько-

ріки. Ріка називалася Волгою і тому — це всім у колишньому

го партизана з нижнього поверху. Обидва на пенсії — та ні

Союзі відомо — впадала в Каспійське море. Але це насправ-

колишніх художників, ні колишніх партизанів, думаю, не

ді єдине, що достеменно відомо у тій історії. За течією бабка

буває. Як і колишніх полковників.

Ніна дійшла туди, де пахне морем і нафтою, й там — зупи-

Полковник, до речі, повідомляє про своє членство

нилася. Вийшла заміж за хлопця, що теж прийшов невідомо

в КПРС усякому, хто бачить, як він забирає з поштової

звідки, подейкували, батько був наче козацький сотник десь

скриньки газету з відповідною назвою «Комуніст». Що-

на Дону. Барак, у якому вони оселилися, обійняв виноград, правда, я не впевнений, що це наша поштова скринька — на

і виросла Ліля... Пам’ять розпорошена, наче сніг. А Цілики

ній номер чужої квартири. Можливо, тому старий і нервує

тут — вже зо двадцять років. Тільки ніяк не можуть повіри-

при свідках.

ти: дім? Чи знову — переїжджати, тікати, прилаштовуватися,

— Комуніст, а як же? — говорить. — Присягу ж один

мімікрувати, ростити дітей, не мати проблем, не бути пробле-