Unknown - 2017

і поганий слух, і те, що нічого не помічає, літаючи на своїх

у великому кріслі Велика Ба.

коротких радіохвилях. Усі раптом уперлися: нема ключа,

— Ну що ти, маленька, це ж просто шпарина для клю-

й все. Бабуся казала, що десь є? Ага, щойно казала...

чика, — мовила, оглядаючи скриню.

— Але ключ давно загубився, качко. Ще, мабуть, до

— Для ключа-а?

того, як квартира почала належати нашій родині.

Дівчинка ніколи не думала, що цей дивний предмет, на

Маруся не повірила — дотепер не вірить. Якщо є замок,

якому вона розставляє ляльок, містить якісь нутрощі. Що

ключ, звісно, є теж. Він має бути десь недалеко. Ніколи ще

там, під нею, можливо, заховано справжнє щось , і навіть, не траплялись Марусі загадки без відгадок, питання без

коли вона спить уночі, воно теж спить там — або не спить.

відповідей, замки без ключів. Просто ніколи. А Марусі тоді

Маруся й досі не впевнена: раптом там, всередині, живе

вже було майже шість років — серйозний вік.

хтось страшний, чи — ну раптом — заховався таємний хід

Дівчинка й досі впевнена: стара скриня належить ба-

до інших країн, необов’язково казкових. Можливо, прори-

бусі, Великій Ба, здогадується: там, всередині, зачинені

тий злочинцями-втікачами тунель — до Польщі, Австрії,

прекрасні мереживні сукні, ще з тих, інших часів, коли всі

46

47

хлопці були лицарями, а дівчата — принцесами, й усі ра-

цілять радянські льотчики з висоти того самого чорного

зом були щасливі. Ті самі сукні, в яких — бо що ж іще тоді

птаха?

старість? — устигла потанцювати на королівськім балу ра-

Цілять... Полковник усе повторював — від знайомства

зом із дідусем бабуся. Велика Ба усміхається сумно. Самій

з Лілею, кажуть, й аж дотепер:

їй, мабуть, здається, що вона і в своєму часі заледве встигла

— Прізвище «Цілик» — від слова «цілити».

пожити, куди вже бали й королі...

Лейтенант, капітан, майор, полковник Цілик ніколи

Та цього, певно, ніхто з людей не встигає: ні Ліля Ці-

ніде не схибить — каже й сміється. А потім розповідає, так

лик — Велика Ба, ні справжні власники скрині, які чомусь

часто, що я вже втомився слухати: є й інша версія. І не зна-

покинули її тут, ні ті, що жили в помешканні після них, теж

ти, котрій із них вірити.

чомусь скриню не викидаючи — занадто важка, так? — аж

Найкращий друг ще з училища, Василь, родом з яко-

поки в кінці 70-х Цілики не отримали ордер на цю квартиру.

гось шахтарського селища, все любив під’юджувати Івана:

— Такі часи, — зітхає Велика Ба. — Були й ось, знову

цілик — то не від слова «цілити»!

тяжкі...

Цілик — це невеликий масив породи, той, що при роз-

А я думаю: знову винні людські «часи». Така дивна при-

робці родовища залишився цілий. Вони там, на Донеччині,

чина.

знають.

Та й Ціликам гріх жалітися. Цілики — щасливчики по

— Цілий! Повний руди, розумієш? — кричав Василь на-

життю.

підпитку. — Як незаймана дівка любові!

Ось, що я знаю: в «часи» дитинства Великої Ба пройшла

— Замовкни, Васю... Іди...

світом війна, Ба й досі радіє: пройшла повз неї — забра-

— Куди? Може, додому? А ти, Іванку, зі мною? — захо-

ла тільки чужих батьків. Чорний птах не помітив тоді ще

дився сміхом Василь, вважав, що його містечко та Іванове

не великої, а дуже маленької, худенької дівчинки Лілі. Ось

село під Харковом — це поряд, сусідня вулиця.

і вся радість. Які там мереживні сукні, які ще бали? Минула

Говорили ж майже однаковою говіркою (не при чужих,

війна, й минуло все те, що за мовчанням забулося, — все-

поміж собою). І все, як вип’є, жартував Вася про цілики.

все оминуло Ціликів. Чорний птах залишив жити хлопчика

Мабуть, тому, що тужив за домом, а сестри все писали йому

Ваню на сході Української РСР. Дівчинка Ліля, коли вирос-

листи, і прилітали з листами шахти та терикони, й білий

ла, його ніколи потім не відпускала на чужі війни. Чи ду-

цвіт біля хати.

мала, що не відпускає? Військові чоловіки, знаєте, все їдуть

Була ще якась хитромудра класифікація тих дурних ці-

кудись, усе летять: кажуть, на полігон, на навчання або —

ликів: цілики протипожежні, цілики охоронні, цілики за-

просто перегнати літак, кудись через півкраїни... А як ти

хисні...

знаєш куди? Ти ж не сука, не вчуєш запаху після повернен-

— Але, якщо це, звісно, можливо, краще захистити

ня, не розрізниш. Де ті навчання? Чому навчають? У кого