Unknown - 2017

на мене лишала...

померла в вагоні. В купейному! Як можна було, скажіть,

Іван слухав усе це й кидав тещині речі до стареньких

померти так глупо? Не в вагоні для перевезення скотини,

валіз. Та — не хотіла збиратися. Плакала, чіплялась за сті-

куди садили під дулами чорних рушниць солдати, не в де-

ни барака. Що тільки тримає людину в хитких ненадійних

портації, евакуації, вигнанні, іншому акті насильства. На-

стінах? Іноді я думаю, може, люди все-таки вчувають сліди.

сильство залишилося позаду, не на Ніну навіть спрямова-

Щось же Ніну тримало в Баку. Зрештою, в неї — ні релі-

не, ввічливе щодо неї, таке, що давало їй, наче на правах

гії, ні національності, навіть із класовим походженням не

тещі полковника Цілика, залишитися цілою й неушкодже-

все ясно, — тільки дім і був. Барак, оплетений виноградом.

ною. Вона померла в потязі «Москва — Львів». У купе, та

І добрі сусіди. І море, і кавуни. Прихисток. А полковник

ще й на нижній полиці.

вмовляв тікати, казав, ось у Львові все було й буде завжди

Виною всьому задуха. Й ще хіба — старий говорить

мирно: «Там українці, такі ж, як я». Слова про мир вияви-

тихо, щоб не почула Ліля — тещин каприз. Мовляв, вона

лися правдою: в ті дивні роки, коли в Союзі тріщали всі

вирішила, що краще помре в вагоні, тільки би не в квар-

шви, в Україні було спокійно. Тільки одного разу продав-

тирі зятя.

щиця в львівському хлібному розучилася розуміти росій-

А Велика Ба живе тепер між улюбленим кріслом і кух-

ську — але й то вже було потому... Потому, як Ніна, заспо-

нею. На продавщицю з хлібного не ображається — хіба

коєна зятем, все-таки сіла у вагон потягу «Баку — Москва», мало трагедій, які призводять до нерозуміння. Ліля

пересіла, охаючи, у «Москва — Львів», й уже там, на ниж-

розуміє, що щасливиця — вчасно стала одною з Ціликів

ній полиці купейного вагону, — померла.

і їхала, їхала, їхала, жодна біда не встигала за нею.

60

61

Велика Ба говорить лише російською — бо якою ж?

Якщо чесно, я й хотів би відволіктися — так, як

Хоча іноді вона намагається повторити незвичні слова за

відволікаються люди. Але пес не може. Ні тобі поговорити

диктором українського телебачення. Замовкає, коли хтось

про щось пусте, ні зануритися в книжку або газету, телеві-

заходить. Навіть я чую: вимова її смішна. Та Велика Ба не

зор урешті-решт. Де там — ти не втечеш. Живеш тут і зараз.

засмучується: коли доньки приносять їй анекдот про те, що

Тільки «зараз» твоє велике й містке. В собачому «зараз» —

на вулиці перевірятимуть, хто українець, за вимовою слова

зверхнім людям і невтямки — є глибина. Як би пояснити

«паляниця», Ба завзято намагається вимовити:

словами? Глибина — як чужа пам’ять. Вона раптом на тебе

— «Па-ля-ні-ца». И ничего же сложного!

вистрибує з-за повороту — з-за кожного повороту в цьому

Усі всміхаються. Зовсім не страшно. Справді. Напруга

глибокому місті. Наче швидка течія хоче тебе збити з лап.

є, але скоро вона спаде. Сусідка Варгіна навіть вважає, що

Уявіть, ідете вулицею, й раптом знаєте: тут вчора,

скоро й продавщиця в крамниці знову навчиться не лише ро-

приміром, розлилося молоко, вранці двірничка гнівалася,

зуміти російську, а й заговорить нею, — збагнувши, що нія-

мовляв, хтось спеціально додав роботи.

кої української мови немає насправді — сама Варгіна в цьому

А за рогом — антикварна крамниця. Коли хтось захо-

ніколи не сумнівалася. І, мабуть, уже не засумнівається.

дить у двері — що втім буває нечасто — звідти віє найдив-

Місто дивиться на Марусю. Велика Ба дивиться на Ма-

нішою в світі сумішшю — ніби хтось покришив час, як са-

русю та місто.

лат. Змішав надто різні сліди.

— А хочеш, я розповім тобі про прабабусю й моє Баку.

А ось тут віднедавна знову торгують кавою — зерна

Знаєш, ми жили в домі, ну, в бараку такому, оповитому ви-

й дрібний порошок з Нікарагуа. Мелене Нікарагуа часом

ноградом, і в нас була...

просипається на асфальт, цей запах ненадовго маскує інші, давніші сліди.

Ось там, вже давно, — та каміння все за нами запи-

Глибина

сує — хтось загинув. Досі пахне рішучістю жити й надією, і літнім, розірваним навпіл вечором 40-х.

Це місто не таке, як Новерськ. На місці Новерсь-

Це і є глибина.

ка ще кілька десятиліть тому виростав ліс, і нічим, крім по-

Пес може показати, як на карті, пульсуючі точки та цілі