Unknown - 2017

лювання, не був він ані страшний, ані цікавий. У Львові ж

плями болю у цьому місті. Сорокові лежать неглибоко, тро-

трапилося надто багато. Та хто з львів’ян задумується про

хи глибше — події Першої світової.

причину раптового просвітлення чи безглуздих сварок на

Тепер думаєте, будь-який пес легко склав би іспит

одному й тому самому місці? Під отим балконом, біля оцьо-

з історії? Уявляю заздрість студентів. Але ні, все не так прос-

го старого дуба чи перед сусіднім під’їздом? Звісно, ніхто —

то, жертв і катів не відрізниш уже — ні імені, ні національної

крім псів.

і, так би мовити, класової приналежності вже не зчитати.

62

63

Мусиш накладати на яскраву карту слідів туманні людські

Ось у парку не тільки бої та нічні грабежі — ще всі по-

слова. Збирати їх, наче хлібні крихти, від нечисленних екс-

бачення, поцілунки, всі перші кроки дітей — зокрема Ма-

курсоводів, від балакучих сусідів і з популярних радіопере-

русині. Й біля університету, того, що був колись Сеймом, дач, а ще з підручників історії, які Мама Оля читає вголос

є цілий фонтан щастя. Діти, які тут раділи, давно уже ви-

Марусі, готуючись до своїх уроків. Дивна ідея — розважа-

росли. І можливо, навіть саме вони потім билися, вмирали

ти дитину таким читанням. Утім найстрашніше й найваж-

або й вбивали у цьому місті — та тут, на куті біля універ-

ливіше, Оля, вочевидь, пропускає. Та й у підручниках усе

ситету, застигла навічно радість. І хто її тут роздавав? Як?

одно не все і не так. Ось, скажімо, живемо ми поруч зі

Може, як повітряні кульки чи вітрячки паперові, може, як

страшною тюрмою, яку сусід Ярослав Теодорович називає

цукерки або морозиво.

«Бригідки», — а в книжках про тюрму ні слова. І нічого про

Я люблю покрутитися у таких місцях. Це рятує: від ду-

Львівську Цитадель — хоча на моїй карті цей зелений па-

мок про Господаря, від інших слідів.

горб — велика червона пляма. Там, мабуть, тисяч сто люду

Можливо, я не маю з чим порівнювати — оце тільки

загинуло — а може, і більше — просто посеред міста. Може, з малим містечком, збудованим довкола заводу, — й це

Оля це пропустила просто? Втім, у підручниках усе більше

тому мені починає здаватися, що Львів винятковий. При-

про далекі місця...

наймні в квартирі на Лепкого цю винятковість, здається,

Та я все ж ловлю уривки розмов у надії колись зібра-

тільки я й відчуваю.

ти цілу історію міста. Ловлю, хоч мені і здається часом, що

Ось полковник, приміром. Що він знає про те, де живе?

уривки ці з різних наборів — для різних міст. І зібрати щось

Усе свариться на себе за те, що пристав на пропозицію бра-

ціле мені ніколи не вдасться. Приміром, про одну й ту саму

та: оселився в старій кам’яниці. А міг же отримати три (ці-

подію одні сусіди кричать «окупація», інші вживають слово

лих три!) кімнати — в новенькій коробці на околиці міста.

«визволення». А одна людина взагалі, смішно пом’якшуючи

Та брат запевняв: саме тут треба жити, в центрі. Дівчатка

літеру «з», якось сказала про прихід Совєтів «возз’єднання

повискакують заміж, не встигнете речі розпакувати в новій

України». Треба ж таке? Полковник, здається, теж погано

квартирі, гулятимете парком, як аристократи, полюбите

знається на минулому, дарма що прожив його. Так само, як

старенькі церкви та бруківку. В цьому районі квартири не

я, старий усе виловлює щось із радіохвиль, уламки, певно, дають звичайним полковникам — та молодший брат виріс

якихось своїх кораблів чи літаків.

у справжнє партійне начальство, все влаштував...

А є ж ще сліди, про які взагалі ніхто не говорить, жод-

Спочатку Івана непокоїли хіба старі каналізаційні тру-

ного слова...

би. Вони могли розплакатися щомиті, бо час, якщо і лікує

Тільки ж не думайте, що глибина — це лише страждан-

щось, то не їх. І ще, несхожі на полковника дивні сусіди: ня чи щось таке незначне, як розлите на бруківку молоко.

партійний бос Варгін — старожил будинку, що в’їхав ще

Є й карта радості теж.

в 50-х — з дружиною Раїсою, тою, що вічно пахне рибою

64

65

тюлькою й не вірить у деякі зі слов’янських мов, і дід Євген

Та й чого було бігати по крамницях? Усі накопичені

з маленької квартири на нижньому поверсі, який дуже ски-

гроші розтанули в мить, як майже століття тому двоголові

дається на українського партизана — ні, не червоного. Ну