Unknown - 2017

— І ми підемо на бал? — одразу уточняє донька.

начальника й невдало пожартувала у відповідь. Полковник

— Коли виростеш, — викручується Мама Оля.

пропонував влаштувати доньку до військової частини, але

А он — крилатий венеційський лев, а тут — пес на стіні

там виплачували зарплату лише іноді й лише продуктовим

Домініканського собору.

пайком. А працювати задарма Тамара аж ніяк не збиралася.

— Схожий на нашого пса, — каже Оля, й це теж вигадка.

Я гнівався на неї, бо думав, що в той «пайок» могла б вхо-

Мама Оля не помічає побитих доріг, свіжих плювків і не-

дити і яка-не-яка тушонка...

допалків, поламаних лавок у парку, щурів у дворику. Вона ба-

Та з-поміж усіх Ціликів Львів, вочевидь, найменше

чить квіти, які проростають із тріщинок у асфальті — не трі-

цікавить Машу. Чи навіть не так: Машу, як її матір, не ціка-

щинки. Так ніколи її донька не зможе уявити собі справжній

вить в теперішньому майже нічого, а Львів... Маша просто

Львів. А малій насправді подобаються тріщини, ями й криві

ненавидить місто. За те, що воно хоче стати її домівкою.

бордюри — Маруся вивчає їх, рахує й запам’ятовує, як дірочки

Напрошується дзвінками трамваїв, новими друзями, пар-

на шпалерах, як рани в віконній рамі, як шрам на обличчі діда.

ками, ніби створеними для побачень, на які Маша відмов-

Всі ці недосконалості та нерівності й створюють Марусин світ.

ляється йти з «місцевими». Щось не так з Машею, та я ніяк

Тамару, як і мене, дратує ця Олина ідеалізація міста.

не збагну, в чому річ.

Вона фиркає, але теж мовчить.

Після розлучення із Господарем, її мати вийшла заміж

Тамарине несприйняття Львова — наче природне яви-

удруге — за якогось майора. Їздила за ним, як Велика Ба за

ще, й вона не намагається пояснити його собі чи розтлума-

полковником, — та вже не в якесь там Забайкалля або Ка-

чити іншим. Хіба скаже мимохідь:

релію. Одразу поїхали в німецький Шверин, потім ненадов-

— У мене алергія на це місто, — скаже й звично сту-

го до Курська, а тоді знову — в Німеччину, в те саме містеч-

лить потріскані губи в рівну, наче військовий стрій, лінію.

ко. На канікули Маша приїжджала до Львова, іноді — до

68

69

Донецька, де на останньому поверсі дев’ятиповерхівки біля

тож і пахнув, мабуть, відповідно — солідолом, дизелем і ра-

аеропорту мешкала вітчимова родина. Та Львів, Донецьк,

кетним паливом. Може, через ті запахи він і не подобався

Курськ — все було не те. Хіба Ленінград тільки й міг супер-

Маші? А може, вона сумувала за Господарем, як і я.

ничати — там Маша гостювала в родичів майора аж цілих

Дарма майор казав їй «принцеса» — любові так і не за-

два тижні. Але справжнє щасливе дитинство вона залиши-

служив. Тільки змусив дівчинку повірити — справді прин-

ла в найзахіднішій точці соціалістичного світу.

цеса. І замок же був. Кілька марок за вхід — принцесам

— Я виросла у Німеччині, — вона так і казала.

узагалі безкоштовно — й можна було піднятися широкими

Вперше вітчима відправили служити в Шверин, коли

сходами до тронної зали герцогів Макленбург-Шверин-

Маші було лише п’ять. Звісно, мати казала дівчинці, що жит-

ських. Одного разу Маша навіть залізла на старовинний

тя в німецькому місті лише тимчасове, що це — відряджен-

стілець із золотими поручнями — вахтерка-німкеня саме

ня, а не переїзд. Що лялькові будиночки й ратуша на цен-

кудись відійшла. Ось фото — Маша на троні, в сукні з леліт-

тральній площі, різнокольорове морозиво, мандрівний цирк, ками. Маленька радянська принцеса в німецькому замку.

кришталеві озера і герцогський замок їм, прибульцям з СРСР, Тепер вона мріє навчитися малювати — здається, саме для

не належать. Усе це належало німцям. Вони ж, родини радян-

того, аби малювати свою Німеччину.

ських військових, у Шверині лише «в гостях». І стіни будинку,

— Одного дня, побачите, я повернуся туди. Ромка он

так само, як в Курську, чужі — дарма, що так хочеться саме їх

досі там, — каже Маша, й всі в кімнаті перезираються.

прийняти за рідні. Та під кінець п’ятирічної служби, здається, А Ромка — це, певно, той самий хлопчик. Син генерала

й сама Тамара забула, що це красиве життя не їхнє. А Маша —

якогось та вітчимової сестри.

Маша взагалі закохалась, здається. У Шверинський замок та

— Хто ж тебе пустить у ГДР? — запитує Тамара, вона

у якогось хлопчика — й не знати, в кого сильніше.