Unknown - 2017

Грубий зошит оповідає про кількадесят різновидів

у лісі й пускають потяги з тими кагебістами під укіс і яких

сирників, струдлів, андрутів. Й ось, коли обід уже з’їли, ці

Марусі, на відміну від самої оповідачки, чомусь треба по-

рецепти пані Віра читає Марусі вголос. Як окрему історію

боюватись.

свого життя — чи то замість такої історії.

Хто такі ці бандерівці, мені, псу, не до кінця зрозуміло, Марусі, на диво, подобається. Може, тому, що читає

як, втім, і багатьом людям, які це слово вживають. Це, во-

Віра не так, як зазвичай говорить. З пані Віри раптом обер-

чевидь, щось на кшталт звіра чупакабри — ніхто не бачить, тається на бабусю Віру, якою й була б, мабуть, якби не...

а всі говорять. Ось і бандерівців, здається, давно вже ніхто

Якби що? Не знаю. За плітками, рецептами й хвастанням,

не бачив, ніхто навіть не знає, як вони пахнуть, але хтось —

Віра мало розповідає про себе — власне, нічого. Та ось,

ненавидить їх, хтось — обожнює. А пані Віра просто бала-

вона аж сяє любов’ю, читаючи, аж поки Маруся не запитає

кає, як завжди. Просто так лякає онуку:

якусь дурницю, як то:

— У тебе бабка — росіянка, а дід — полковник, — пояс-

— Може, я стану такою ж доброю господинею?

нює якісь їй одній зрозумілі причини.

І тоді бабуся знову стає холодною пані:

Що це за національність така «полковники»? Досі я чув

— Ти? Хіба що я залишу тобі оце , — пані Віра киває на

лише анекдот, де «мама — русская, а папа — юрист», але

зошит. — Але ж все одно... — вона не договорює, та все ясно

таке? Та Маруся навіть і анекдотів таких не знає, уважно

і так — ніколи Марусі не навчитися куховарити.

слухає — ще, не дай Боже, повірить.

Якось так зазвичай і закінчуються суботні зустрічі,

— І виховання ж у тебе... — продовжує Віра, всміхаєть-

залишаючи дівчинці тривогу, а мені — запахи ванілі й ко-

ся й притрушує сирник корицею.

риці, оцту та соди — й трохи святості височезних стель,

Кориця вдаряє у ніс. Черговий дивний рецепт. А вихо-

з яких сиплють на всіх, як з неба, невидимі часточки

вання в Марусі звичайне — людське: побільше брехні со-

побілки та пилу. Вони надовго застрягають у моїй шер-

лодкої, додати випадкові знання та досвіди — ось і гото-

сті, у Віриних сивих кучерях довкола срібного гребінця

ва людина. Тільки ж корицею не притрушуйте. Щенят і то

й в Марусиному волоссі, яке швидко темнішає і скоро стане

76

77

рудим — не таким, як в Юрася, а точно таким, як і має

— Та які ж у мене... Я ж так. Картоплю, котлетки. Пи-

бути в усіх Ціликів.

роги з журналу якого... Он книга «О вкусной и здоровой...»

А щодо рецептів, то Марусі скоро вдалося декого вмо-

Олів’є на свято. Як всі.

вити навчити її куховарити.

Та Маруся ж так просто не здасться — про скриню

Ну й що, що вона не бачить? Хіба вона не відрізнить

йдеться чи про рецепти. Якщо є в пані Віри львівські, ма-

солі на смак? Чи не почує, як шкварчить олія?

ють і у Великої Ба бути якісь... Може, бакинські? Азербайд-

Потай, поки Олі немає вдома, Велика Ба та Маруся за-

жанські? Російські? А Велика Ба лише дивиться на онучку

чиняються на кухні, аби разом відтворювати ту магію, що, розгублено.

здавалося, належить лише одній із бабусь. Запах ванілі про-

Вона любить наліпити вареників або голубців. Пам’я-

сочується під двері, гуляє квартирою. Запах ванілі — ніби

тає, як мама Ніна чудово готувала долму, її навчила сусід-

крадений спогад посилює спогади власні. Й ось вже ваніль

ка-вірменка...

та нафта, кориця й вулички старого південного міста на Кас-

— Долма — це, як наші голубці, — пояснює Ба.

пії присипляють мене в надії, що в цьому домі мене таки

Вона про все українське говорить «наше», хоч, здаєть-

пригощатимуть сирником.

ся, мало хто визнає її українкою. Окрім хіба паспортисток, Виявляється, хотіла чи не хотіла, та пані Віра вже зали-

які без питань змінили її радянський паспорт на паспорт із

шила онуці свої рецепти. Маруся давно запам’ятала їх —

тризубом.

чуті безліч разів.

— А ще я від мами навчилася готувати плов. Може,

Я перебираюсь поближче до смакоти, ховаюся під ку-

плов — моя страва? Хоч я навіть не знаю, звідки він...

хонним столом. Двом жінкам, старій із Баку та малій зі

А в Казахстані я готувала з подружками бешбармак... Ну як

Львова, добре вдаються рецепти «львівської пані». Я, пев-

з подружками. Знаєш, з дружинами офіцерів не дуже я то-