Unknown - 2017

шого й молодшого брата. Обидві онуки вже якимось дивом

має, ніхто не сміятиметься. А Ніна, кажуть, тоді лише

народилися росіянками. Так, навіть Маруся. Подумайте,

80

81

якесь диво: мати українка, батько українець, а донька —

допомогу — взагалі був проти, аби жінки приїздили на нову

«русская». Графа «національність» ніколи, здається, не зни-

дачу. Брав з собою тільки пластмасові відра й іноді Марусю.

кала в СРСР, лише ставала невидимою і незначущою, якщо

Повертався, важко несучи городину та ягоди. Мама Оля

записати там оце — «русская». Так здавалось простіше ще

й Тамара ходили зустрічати садівника з тролейбусної зу-

й під кінець 80-х. Так було правильно... Ось і все диво.

пинки. Та ніхто не бачив городу. Ніхто, крім мене.

Велика Ба відкриває банку з аличею — я втягую носом

Сирник з чужою аличею пахне кислувато-солодко, Ма-

повітря, люблю запах Ціликових варень.

руся та Ба посміхаються зовсім однаково. Ось від кого в ма-

— То й що, що нема аличі в рецепті? Зате в діда в саду

лої ця недоречна усмішка.

вродила. Створимо свій рецепт. Наш власний, Марусю.

І він буде український, бо ти — українка, а я... Я не дуже

знаю, хто я, — Ліля сміється.

Анестезія

І, як завжди, коли вона сміється — хоч це й нечасто бу-

ває — запах міста на Каспії посилюється й перебиває навіть

Мені сниться іноді, я — полковник. Це в мене

запах варення з львівської аличі.

у шафі кітель з медалями — вони виблискують таємничо

Насправді на городі в Цілика немає жодного дерева,

між старомодних суконь, між неношених шуб, які пахнуть

окрім самотньої яблуні. Аличу старий купив на базарі чи

північним лісом. Це в мене на найвищій полиці кашкет із

й взагалі нарвав із нічийного дерева при дорозі. На Замар-

серпом і молотом — я надіну його вже лише на похорон —

стинові в полковника — грядочки, кущі малини й величез-

мені надінуть. А поки я мрію злетіти ще раз у небо, й ви-

на теплиця. На то є причина. Та дружина полковника, як

гулюю в парку смішного пуделя на прізвисько Дом.

завжди, нічого не знає.

Ми, зрештою, справді схожі. Не тільки білими па-

Коли Цілики ще мали шість соток далеко за містом,

смами. Мій Господар кудись подівся, і господар полков-

вони їздили на дачу разом. Працювали на совість — хоч

ника — держава, якій він присягав молодим курсантом.

ні Тамара, ні Оля не звикли порпатися в землі. Та Ціли-

Хоч, здається, старий і голосував за Незалежність у 91-му, ки ж пристосовуються до всього. Хоча підприємливіші

і знаємо ми, всі знаємо: так воно правильно. І Господар

та розумніші, такі, як Господар, тоді, вже починали вози-

бив мене. І, можливо, я просто мав опинитися саме тут, із

ти в Україну товари — хто з Європи, а хто з Туреччини чи

сивим полковником, із незрячою дівчинкою, з іще чотир-

й з самого Китаю, та сестри — тільки вгризались лопатами

ма жінками, такими різними. Так воно краще — але навіть

в галицьку землю, як раніше радянські ракети у космос...

якби я міг говорити, я б ніколи не визнав цього. Ось і пол-

На новому городі, на Замарстинові, збиралися працювати

ковник — не визнає. Повторює: «один раз присягають».

ще частіше та ще старанніше — їхати ближче, то ж чом би

У полковників, видно, заведено теж зберігати вірність до

й ні? Але Цілик раптом не лише припинив просити про

скону. І гіркота всередині підіймається та росте, й отруює

82

83

все, і змушує бути впертим — пахнути керосином, ма-

Усе змінилося, й Цілик, вочевидь, змінювався. Небо

шинним маслом і вітром.

було анестетиком, щось не так, а ти — заводиш мотор, і...

Полковник, мабуть, раніше був іншим. Кажуть, він

— У небі не боїшся майже нічого — тільки земного

дуже змінився, відколи його «списали на землю». Це зараз

тяжіння. Й ще, може, ворога... — додає полковник, і я знову

уже він згадує той епізод зі сміхом, тоді ж, кажуть, кричав

не розумію, був він на війні чи ні. — В небі здається: все, що

людям у білих халатах:

внизу, ще можна перетерпіти.

— Це неможливо! Я молодий!

Це, видно, відтоді, як заборонили літати, мучать старо-

Та лікарі відповідали Івану: може, ще й молодий, але

го сни.

серце чомусь зістарилося. Перенапружилося. Нерви, ма-

Усе сниться полковнику: руки його — чудернацькі лапи

буть? Ви ж і тепер нервуєте.

з гострими кігтями. Зі спини випинають крила з червони-

І я уявляю, як ще не старий Цілик стискає, як і тепер,