Unknown - 2017

нерівні рядки. Йшов 44-й. Листів від батька давно не було.

сав з помилками, й в табелі — безліч трійок. А як закінчив

— Почитайте нам, мамо, — сам за три роки війни Іван

школу, так більше жодного зошита й не списав. Та й про що

майже розучився читати.

було писати? Правда перекручувалася, як літак у навіженій

— Усе одно Олексій, мабуть, не повернеться, — сказала

«бочці», зникала точкою в вишині. Правду не можна було

мати й останній зошит вкинула в піч.

вхопити, вона легко горіла в печах — і навіть тепла від неї

Вона теж, мабуть, розучилась читати — так давно не

було небагато.

було листів від її чоловіка.

— Це батько записував... — каже мені полковник. —

— Повернеться! — крикнув тоді майбутній полковник

Усе.

і теж, як і батько колись, втік надвір.

Навіть тоді, коли відбирали землю — для людей, а Іва-

Хлопець ховав, щоправда не гнів — відчай. Надворі,

нові дід та баба не витримали цього й згоріли у власній

поміж високої кукурудзи, плакав і довго не міг спинитися.

хаті — від горя. Хтось казав, чути було постріли перед тим, Не личить так голові родини. А якщо батько не вернеть-

а інші — що це тріскало дерево та вогонь. Правда зникала. Та

ся, він так і буде — найстарший. І хлопчик побіг до старої

батько полковника ще записував, навіть тоді, коли вже від-

церкви — аби Бог і Пречиста його заспокоїли.

бирали не землю, а кожне зернятко, що вийшло з тієї землі.

Старий добре вміє вірити: тоді вірив у Бога, тепер — у цей

Та мати — хоч і мати, але ж «дурна баба», як каже часами

«міг», що живе в старому радянському радіо, як море живе

старий про жінок, — спалила всі записи. Ще перед війною.

у мушлі. А ще живе тут, на городі, як найбільший у світі, Вона чогось дуже злякалася — старий не каже мені чого.

останній з останніх військовий секрет радянського льотчика.

90

91

Бо «Міг» — це з російської «мить», але ще МіГи — це такі літа-

за невелику получку перевіряв пасажирські літаки перед

ки. Це такі літаки, на яких мій старий літав усе своє життя.

вильотом. Та навіть Маша, що дивилася на аеропорт з бал-

Полковник повільно іде від хвіртки. Алея з червоних

кону дев’ятиповерхівки, могла би підтвердити — літаків

тюльпанів — ось-ось і зачервоніють — веде до незвично ве-

у Донецьк прилітало все менше й менше.

ликої теплиці посеред городу.

Син Василя мав прилаштовуватися до нового жит-

— Лейтенант Цилык, что бы ни случилось, линию

тя — й це в нього вийшло чудово, не те, що в доньок мого ста-

фронта не пересекать, — полковник сміється якомусь йому

рого. Клейно-молодший швидко завів корисні знайомства

одному зрозумілому спогаду, важко підіймає цеглини, бре-

й кілька шахт-копанок північніше Донецька. З неба під зем-

зентову завісу — заходить. — Так-так, падати на своїх... —

лю, дивувався полковник. А втім, молодший Клейно ніколи

замовкає, ніби вкотре втрачає мову: — Ну здрастуй, рідний.

й не був пілотом. Щось заважало йому підійматися в небо —

Ззовні і не розгледіти, хто тут сховався. Знаючи, що тут

на другому курсі він, не сказавши нічого батькові, перевівся

ростимуть не огірочки, Іван з другом накривали теплицю

на інженерний. Та й у копанки він сам, звісно, не лазив.

старанно, як мати малу дитину. Влітку тут можна померти

Не зовсім ясно, чого Васькові було зберігати подару-

від задухи. Але зараз метал холодний і трохи вологий — як

нок-літак не в себе на дачі біля Донецька, а тут, в Івана.

ніс здорового пса. Іван досі кожного разу ніби не вірить, Міліції ж родина Клейно, вочевидь, не боялася, міліція

торкається, як апостоли торкалися Христового тіла — чи

у молодшого Клейна скоро стала своєю — навіть допома-

справжній? Але літак справжнісінький.

гала знімати той літак з постаменту. Кран же могли поба-

Ні, вся ця божевільна ідея, і сам старенький винищувач

чити звичайні мешканці — побачити та й засумувати: як

не його, не Ціликові. Все це Василеві штучки. Полковник

тепер парк культури без винищувача при вході? Але мілі-

каже, його другові Василеві Клейно завжди якогось запо-

ція все залагодила, організувала викрадачам «оцеплєніє».

біжника в голові бракувало. Цілик трохи навіть шкодує, що

Коли літак зник, ще довго ходили чутки, що викрали його

погодився на авантюру — але ж вже погодився.

«обнаглєвші американці» — для того, аби вивідати нарешті