Unknown - 2017

— Та чого ти? Чого не можна? — дивувався Вася, пропо-

секрети МіГа-15, який давав їм колись жару в корейському

нуючи старому цілковите безумство. — В країні ж повний

небі. Не всі, звісно, вірили в «американський слід», хтось

бардак. Балаган, як ти кажеш. А ми ж сховаємо, чик-чик,

казав, це нова українська влада. Мовляв, даємо собі раду, полагодимо, і над полями… Як тоді!

самі тягнемо все, що погано лежить. А погано тоді лежала,

— Як тоді, — повторював, мабуть, і тоді, як тепер, пол-

здається, вся Україна. Одне слово, на Донеччині стало на

ковник, й очі його скляніли, повертали собі горизонт і хмари.

один пам’ятник радянської військової слави менше.

Василеві винищувач подарував син — на ювілей. Клей-

Тож Васькові-молодшому літак нічого не коштував, як,

но-молодший теж встиг уже вийти на військову пенсію, ще

втім, і багаті вугіллям надра, і міліції він не боявся. Та жвава

при Союзі. Працював механіком в аеропорту Донецька —

дружина Клейна, на відміну від тихої Великої Ба, швидко би

92

93

цю авантюру викрила. Вона й холостяцькі поїздки до Льво-

Так, я ненавиджу, коли полковник їде до літака. Тут,

ва чоловікові забороняла, завжди їхала з ним — пильну-

з МіГом, він стає сам не свій. Гладить мене по голові: «Ти

вати кількість спожитого алкоголю й Васькову невгасиму

любиш мене, мій дурашка, ти чомусь мене любиш». А тоді

любов не лише до літаків, а й до жінок. У Львові вона роз-

наказує нікуди не йти з городу, завішує вхід до целофано-

слаблялася й вже на дачу відпускала старих друзів самих...

во-брезентового ангару й важко залазить до тісної кабіни

— Скоро полетимо, — повторює Цілик й гладить мета-

винищувача. Сидить нерухомо, тримаючись за холодний

левий бік.

штурвал. Пальці, мабуть, німіють від безглуздої втоми,

Червона зірка постаріла, не менше за них із Васьком. Не

очі без потреби вглядаються у брезентову стіну. Що він

червона — блідо-рожева зірка, пахне не фарбою — вітром

бачить попереду? Кров його пахне розпачем і війною. Так

і долонями старого полковника. Замалювати б зірку. Але

пахне кров тих, які плачуть біля пам’ятників загиблим.

Васько був проти, тож й Іван тепер — не наважується.

Але ж пам’ятника немає. І на очах полковника ніколи немає

Це ж його, Васька, літак, і зірка, значить, його. Рік випус-

сліз. Я думаю, це якийсь трюк, якому навчали радянських

ку — п’ятдесят третій — рік смерті монстра. Зроблено

льотчиків.

в Україні, на Харківському авіаційному, зовсім близько від

Ціликової Крайновки. Модифікація — УТІ МіГ-15. Замість

гармат — один великокаліберний кулемет для навчання

Цукор

стрільбі. Ніхто з льотчиків-винищувачів не проминув цієї

«літаючої шкільної парти». Приладова панель досі пахне

Небо та його відсутність змінюють не лише

страхом — і подоланням страху.

льотчиків — їхніх жінок теж. Або чоловіків — були ж чо-

Ось тільки старий згадує не лише навчання. І не подо-

ловіки у льотчиць? Жінка, здається, може бути ким завгод-

бається мені, що він їздить до літака сам, без людей.

но. Недарма ж полковник переживає, аби онучки вивчи-

Василь при мені приїжджав лише раз — привіз якісь кла-

лись добре.

пани й втулки, і тоді вони з Іваном та молодшим Клейном

Велика Ба не вивчилась ні на кого — хіба на дружину

порпалися тут, у теплиці, до ночі, замурзані, але щасливі.

полковника. Й іноді здається, вона трохи заздрить Маші

Літак щоправда все одно не заводився. «Коробка приводів

й Марусі, бачить себе ще дівчинкою. Вона давно застара,

геть не годиться. Треба шукати іншу», — виголосив уреш-

аби навчитися малювати. І давно занадто велика, аби си-

ті Василь. І син його, кажуть, шукав ту чарівну коробочку

діти на скрині отак, підібгавши під себе ноги, та мріяти про

по всьому колишньому Союзу — і досі шукає, ось-ось знай-

бал у Високому Замку, як молодша онука.

де — вже для Івана. Василь Клейно помер на початку весни.

У телевізорі пропонують різні вправи для схуднення,

— Ти звір. Насправді ти звір. Хоч ти і не вбив нікого,

страви для схуднення, все для схуднення, і креми — аби по-

тільки навчив... — каже полковник машині.

вернути молодість. Такою старою й великою, як Велика Ба, 94

95

бути погано, завжди було погано. Але тепер, коли по телеві-

й дитина, й завжди — обіцянка не спати. Чекати. Бо деякі

зору всі ці кліпи й реклама, — навіть неприпустимо якось.