Unknown - 2017

Й хіба не треба? Шкода лише, що лікарка, певно, гово-

такі ж реальні, як мешканці цього міста. Приміром, я.

рила занадто м’яко. Я б не був таким делікатним. Марусі би

— Дом дуже красивий, — розповідає Оля. — Справж-

прийняти себе, як є, вчитися читати світ дотиками чи, якщо

нісінький Артемон. Ти пам’ятаєш малюнок з книжки? Ні?

хоче, запахами... Так, запахами. Якби тільки я міг навчити

Ще Дом трохи схожий на лева. Ти пам’ятаєш левів?

її цієї мови. Як вчить французької нашу сусідку красивий

Левів Маруся не пам’ятає теж. Хоча, певно, мав їй трап-

хлопець з Руанди, як сама Маруся вчить української свою

лятися якийсь лев — кам’яний. Зоопарку ж у місті немає.

матір. Якби Маруся змогла прочитати все, що читаю довко-

Всі леви тут кам’яні.

ла я, вона б знала місто краще за тих, хто нібито вміє бачити.

— Шерсть у Дома сніжно-біла й пухнаста, — продовжує

Але світ так переконливо говорить до Марусі голосом

Оля.

матері. Цей голос заспокоює. Каже, густа порожнеча —

Й це також брехня, вигадка. Я чув зовсім інші розмови.

лише тимчасова. Як сонячне затемнення чи віяльні відклю-

Шерсть моя не така вже й гарна тепер. Мене ж не водять

чення електроенергії. Маруся, здається, вірить. Хоча і не

більше до перукарів. Маруся розчісує, а Тамара стриже. Від

розуміє. Їй було майже п’ять, коли вона бачила востаннє, поганого харчування колір, думаю, з білого став сіруватим.

й вона багато чого пам’ятає — та не якісь там відключення.

Навряд я схожий на Артемона. І вже точно ніколи

Дівчинка знає лише: відключення «світла» для всіх —

в житті не був я схожий на лева. Але нехай. Нехай, зрештою, це добре. Це час, коли всі — разом з нею. Навіть книжки

Маруся бачить мене таким — білосніжним, прекрасним,

98

99

величним. Чому ні? Вона ж усе бачить так — кращим, аніж

саме під бій курантів на Спаській Вежі. Скажи мені, де твій

воно є насправді. Навіть місто.

Рим — я скажу, хто ти.

Усміхнені маскарони давно відлякали всіх злих демонів

— А на Високому Замку є годинник? А у Високому Зам-

від львівських будинків, і статуї на Оперному радіють, на-

ку хтось живе? — допитується Маруся.

віть муза трагедії, і досі височіє Високий Замок. Ні, навряд

— Ні, зараз там вже ніхто не живе.

Мама Оля хоче обманути малу навмисно. Я думаю, це той

— Зовсім-зовсім ніхто?

самий інстинкт, який змушує ховати дитину за спиною, коли

Маруся замовкає. Їй сумно: зовсім-зовсім ніхто.

наближається пес, змушує так брехати. Немає порожніх

А я не можу збагнути, чи розуміє Оля, наскільки химер-

пляшок і потворних кіосків, немає похмурих людей і обдер-

ні картини малюються в голові доньки? Розуміє ж, мабуть, тих стін. Таке місто мало би пахнути тільки Ne m’oubliez pas , а інакше чому розказує, що до Високого Замку надто склад-

тільки квітами Єзуїтського Саду, тільки свічками Собору...

но добратися.

Ні, мама Оля не бреше. Вигадує? Так, вигадує.

Хай там як, а вузькі коридори львівського замку, яко-

— А який він, Замок? — питає мала.

го давно немає, звиваються під Марусиними ніжками.

— Високий Замок, він... дуже високий. Височезний! Во-

В своїй уяві дівчинка бродить його залами, шелестять спід-

рогам ніколи не підібратись до нього. З висоти...

ниці пишного вбрання, того, що ховає Велика Ба у залізній

З висоти Високого Замку видно, звісно, весь світ. Та

скрині. Й можна, мабуть, підійти до віконця, встати

що там — усесвіт. Раніше видно було поля, ліси та стежки, навшпиньки й побачити — цілий світ і тисячу та один вог-

якими спішили до замку вози й вершники на білих конях,

ник — від Баку до Берліна — як усі зірки й одна новорічна

а тепер — видно дзвіниці, акуратні кольорові будиночки,

ялинка в квартирі полковника Цілика.

й рівні сучасні дороги, і зелень прекрасних парків. Так, все-

все видно з Високого Замку.

— Ось одужаєш і побачиш.

Чужа територія

А якщо вилізти на замок вночі, побачиш, як місто

світиться, наче всі зірки неба. Як велика новорічна ялинка.

Легко Господарю було сказати: тут дім. Хай на-

— Ти ж пам’ятаєш ялинку, Марусю?

віть я буду ідеальним собакою і прийму цю команду так,

Так, вона пам’ятає, звісно. Новий Рік у Ціликів — най-

як належить, тутешні пси не приймають мене. Маркери

важливіше свято. Як Великдень у християн чи Курбан-бай-

свій-чужий напружено бринять у повітрі, як дроти, з яких, рам у мусульман.