Unknown - 2017

спали, і ось...

І Ба дивиться й пахне пранням, і мукою, і чорним міцним

Одного ранку до Лілі постукали.

чаєм. Вона погладшала давно, ще молодою.

Так, він розбився.

— Це через недосип, — каже. — Ваня ж літав уночі.

І перша думка — згадати. Книжка, малюнок на рукаві,

Так, він літав — ще й як. І забобонний до смерті. Все

чай із цукром... Невже саме в ту мить? У ту єдину секунду?

казав, що отой льотчик розбився, бо жінка його вночі не

Як же?..

чекала, і той... Їх, мабуть, немало билось раніше.

Ліля не заплакала. Вона знала, що так буває — чоловіки

Це тепер люди понавигадували різної електроніки.

зникають. І навіть п’ючи ночами грузинський чай, думала

А тоді основними засобами безпеки були очі, руки та голо-

інколи: що з ними буде? З нею й малою Томкою, якщо... Ні, ва пілота — ну й крісло-катапульта. І в тих, кому пощасти-

так не буде, тут же заспокоювала себе. Тобто буде, лише не

ло, — жінка, яка не спить не землі. Чомусь це мало когось

з ними. Вона не стулить очей. Але ж стулила!

врятувати...

Ліля зачинила двері — мовчки. Не галасуючи. Не

Більшість друзів Цілика були такі ж — забобонні. Жін-

мліючи. Не дякуючи за співчуття. Підійшла до доньки,

ки знали: мають вночі не спати, чекати свого з нічних ви-

пригорнула до себе: як ми будемо, ну, кажи? Все було так, льотів. Але деякі — спали.

як у її уяві. Вона проживала все це багато разів. Частинки

Ліля ж сприймала те все серйозно. Не лягала. Бояла-

болю вже були пережиті — поки вона думала, і не хотіла

ся, щойно приляже — засне. Сиділа при лампі з книжкою.

думати, але готувалась. Як мати колись готувалась, що

Книжка, хоча й про любов, присипляла Лілю. Вона кла-

батько не вернеться з війни. І Ліля пережила той ранок,

ла голову на руки. Намагалася не стулити очей. Дивилась

не налякала ні дитину, ні друзів-сусідів безглуздим пла-

впритул на квітчастий візерунок на рукаві блузки. Квіти

чем. Ліля й тепер цим пишається — тому й розповідає

розпливалися колами на ситцю. Ситець пахнув бавовною,

вже вкотре.

зібраною десь в Казахстані. Колами-колами... Лілі, напевно, А потім додому прийшов чоловік.

снилися хмари, схожі на щойно зібраний у мішки бавовня-

Помилилися просто. Просто постукали не до тої кім-

ний урожай. І хмари, схожі на ті, що сняться тепер полков-

нати. Якби Ліля тільки взяла документи, які їй простяга-

нику, і як крізь хмари стрімко летить літак. Занадто стрімко!

ли, якби подивилася прізвище, вона б одразу побачила:

Ліля прокидалася. Від гріха подалі йшла заварити ще чаю.

Цілик, як завжди, цілий. Але півдня Ліля прожила так...

— Чай був із Грузії, але все одно — несмачний без цукру.

А може, той час був ще для чогось даний її сусідці?

Тоді всі пили солодкий чай.

Велика Ба й досі часто не спить уночі — в’яже. Поки

Думок про стрункість у Лілі чомусь не було. Була тільки

полковнику знову сниться, що він обернувся на звіра.

ніч, чоловік у хмарах, сюрчання комах за вікном. А потім уже

96

97

перетворюються на гладенький папір. Мовчать радіо й те-

Високий Замок

левізор. І Ціликам доведеться — нікуди вони не дінуться —

говорити одне з одним. Я теж люблю ці відключення. Запах

«Треба виходити з того, що є зараз. Ви розуміє-

воску, що тане, — як у соборі, в який не пускають собак.

те? Дівчинці треба вчитися жити так...» — сказала лікарка

Тиша. І тільки іноді — невмілі мелодії дівчинки з квартири

в окулярах з товстою оправою, чим дуже розгнівала Олю.

поверхом вище.

Більше нічого про ту розмову мені невідомо, і нічого

Шкода лише, що на Лепкого «світло» вимикають нечас-

про лікарку — тільки про товщину оправи.

то. Тут, поруч, кажуть, живе хтось важливий.

Взагалі те, що стосується Марусиних очей, теж, наче та

— Світло завжди дають за якийсь час, і в тебе, Марусю...

чорна скриня, нічим не пахне. Пахнуть лише старі очні крап-

все пройде, — повторює Оля, не називає ворога на ім’я.

лі, про які всі давно забули, бо справжньої надії на них не-

А Маруся вірить. Чому ж іще вірити, як не голосам рід-

має.

них?

Та мені заочно подобається лікарка. «Дівчинці треба

І казкові герої, про яких читають Марусі, — і Пітер, який

вчитися жити так», — це означає в темряві чи, як говорить

не хоче дорослішати, і Венді, що вирішує повернутись до-

сама Маруся, у порожнечі.

дому, і Робінзон Крузо, який чекає на корабель до імперії —