Unknown - 2017

світло...

стільки коштовні, що дозволити їх собі поки що не вдається.

— Ловить? — перепитує дівчинка.

— Так, дідусю?

— Ні, Марусю, не ловить, а викривляє. Як тобі пояснити?

Старий розгубився й пахне тепер інакше — пшеницею

Ніяк, їй же сім. Просто припинити читати енциклопедію.

та яблуками з самотньої яблуні на городі. Ніякої впертості.

Мамі Олі — припинити розповідати казки. Дістати з шафи

— Так, Марусю. Так, качко.

оті очні краплі, що припадають порохом. Знайти буквар зі

Маруся всміхається.

шрифтом для незрячих — мають же бути такі букварі?

Звісно, до чарівного каменю має бути і чарівник-лікар.

Та полковник пахне своєю впертістю — керосином, ма-

Він чомусь уявляється дівчинці другом батька, а іноді і са-

шинним маслом, далекими аеродромами. Він завжди пахне

мим Юрасем. Хоча Юрась, здається, закінчував не медич-

так, коли не збирається відступати: «Кришталик заломлює

ний, а торгово-економічний.

світло, фокусуючи його на сітківці...»

Марусі якось навіть наснилося, що за зачиненими две-

— Сітківці! — скрикує дівчинка. — Отже, все-таки ло-

рима, які затуляє залізна скриня, — лікарський кабінет.

вить! Як рибу в сіті!

І тепер мала притискає до килима вухо, і нібито навіть чує, Маруся перемагає. Так, навіть впертого діда. Поки що

як вітаються з доктором пацієнти. Або каже на ранок:

вона перемагає завжди. Тепер дівчинка застигає, бо, пев-

— Знову наснилося, ніби батько в сусідній кімнаті.

но, уявляє його собі — цей всемогутній кришталик, який

Тільки обличчя не бачу.

може впіймати в сіті все світло на світі. Це, мабуть, кош-

Усе правильно, звідки взятись обличчю? Маруся не

товний камінь, схожий на люстру з богемського кришта-

пам’ятає його. І я скоріше повірю в те, що повернеться зір, лю, її Маруся ще пам’ятає — домашнє сонце. Подумати

ніж у те, що, як мріє Маруся, батько вернеться до Мами Олі.

104

105

Навіть якщо мала бачитиме, то батька знайде хіба на одному-

будинки — здається, десь на Личаківський. А під курга-

єдиному фото — тому, що Оля сховала від гніву полковника.

ном, що тепер на місці королівського замку, десь глибоко

Раніше, звісно, був цілий весільний альбом. Але старий,

лежить камінь. Мама Оля стверджує, на камені під Висо-

кажуть, прогримів:

ким Замком вибито напис: «Вільні з вільними, рівні з рівни-

— Навіщо ти це привезла? Дивитись не можу! Зрадник!

ми — Польща, Литва і Русь об’єднані Люблінською унією

Зрадник! — і альбом полетів у смітник.

12 серпня 1569 року» . Та чи можна вірити шкільній вчи-

Хоча зрадником, звісно, був не альбом, а батько Марусі.

тельці історії? Я не знаю. Той камінь занадто глибоко.

Потім, можливо, хтось знайшов випадково на смітнику

А Оля говорить і говорить про замок так, наче він існує.

ті весільні світлини. Може, забрав собі. Чи намагався шу-

І Маруся пахне радістю, яку роздавали колись біля будівлі

кати власників, давав оголошення у газети: панове, ви за-

Галицького сейму — паперовими вітрячками, повітряними

губили пам’ять. Як ви без неї? Я вам її залюбки поверну за

кульками, морозивом... Для дівчинки Високий Замок, що

винагороду. А може, й просто так поверну.

для старого небо. І доки це так, замкові мури здіймають-

Але Цілики не візьмуть. Вони хоч і не лікарі, але зна-

ся над принишклим містом, і очі бійниць мружаться на

ються трохи на лікуванні. Якщо вирвати спогад, він не бо-

світанку. І видно з них цілий світ. Принаймні комусь.

лить. Простий метод, а чутки про побічні ефекти, здається, перебільшені.

Тільки Маруся не хоче ні про що забувати. Навпаки,

Гріхопадіння

все, що в неї було, вона хотіла би повернути — батька і світ, як вона його собі уявляє. Вона вірить, що так і буде. Бать-

Ніби сліпі, квіти обережно вибираються зі своїх

ко приїде й вилікує її. В чарівному кришталику відіб’ються

нірок, волога земля випускає їх, а разом із ними все старе, вулиці та сади, пси та люди, і, звісно, ж Високий Замок. Ве-

шар за шаром, у ще прохолодне повітря. В собак паморо-

личні замкові мури здійматимуться над містом, чорні очі

читься у голові, у пенсіонерів поколює в серці. Наближаєть-

бійниць мружитимуться на світанку.

ся кінець року — навчального. Скоро школа, у якій вчите-

Ця дівчинка, мабуть, остання, хто бачить Замок. І якщо

лює Оля, вперше прийматиме іспити українською. Колись