відштовхнувшись, здіймаються голуби. Гарчання й виття
Новий Рік приходить у львівську квартиру хвилями —
безхатьків розривають повітря вночі.
починається десь у Баку, крокує колишнім Союзом, через
Я можу дотримуватися звичаїв, я можу вдавати, що так
Москву — до Львова. Та загадувати бажання слід чомусь
само не люблю львівських котів, щурів, голубів — просто
100
101
шаную хистке перемир’я. Як всі. Голуби й справді вже мене
А потім веде мене, — та що там, фактично несе — до
трохи дратують.
ветеринарного кабінету.
Я можу впевнено бігти вулицями, так, наче вулиці ці на-
Мою рану обробляють і зашивають — я не відчуваю ні-
лежать мені.
чого. Ніякого болю, крім сорому.
Я можу заповнити весь простір міста своїми слідами.
Маша врятувала мене. І вона налякана — хоч і який
Я можу повірити навіть, що пес на Домініканському
солдат.
соборі — мій особистий герб. Герб пса Домініка з факелом
Полковник витратив гроші на мене, а значить, Цілики
у зубах.
довше збиратимуть на Марусине лікування.
Та старий дог дивиться на мене згори.
Полковник ніс мене, і я чув, як тремтіли старечі руки,
Безхатченки гарчать, щойно побачать. Хоча ці гарчать
як збивався ритм серця.
до всіх, хто має господаря. Так, наче не хочуть знати, що
У Маші, на щастя, лише один неглибокий укус. Шкіру на
мій мене теж покинув. Та ні, що я кажу? Мій Господар зали-
руці врятувала куртка, куплена колись на виріст в Німеч-
шив мене тимчасово, в (майже) надійних людей. Мій Госпо-
чині. Лише чотири крапельки крові лишилися від боксер-
дар — повернеться.
ських зубів. Тільки куртка, звісно, зіпсована. Як тепер ку-
Молодий мускулистий боксер зривається з повідка. Ми
пиш нову?
б’ємося. Я чую, як хтось сміється. Пудель б’ється з боксе-
Полковник кричить на мене, наче сказився. Може,
ром! Навіть клацає фотоапарат. Кому тільки спало на дум-
справді сказився? Вб’є мене за ці чотири краплі крові його
ку фотографувати таке? Клацають зуби. Боляче. І фотоапа-
онуки. Хіба пошкодує грошей, що вже витратив на моє
рат — знову. Маша кидається між нами.
лікування?
— Дівчинка! — кричить хтось.
Пошкодував.
І це останнє, що я пам’ятаю добре. Але знаю: Маша ря-
Маша повернулася з поліклініки вся в сльозах. Вона
тує мене. Маша рятує мене — це точно.
дуже боїться уколів.
Ми, здається, закривавлені, шкутильгаємо до квартири
— Ти чула, що лікар сказав? Сказ — це смерть! Дура! —
на Лепкого. А в парку ще довго, мабуть, гомонять люди —
кричить Тамара й раптом замахується на доньку.
сварять, сподіваюсь, боксера, шукають його господаря.
Чи то мені ввижається після всього?
Мене і Машу в цей час обливають у ванній перекисом і ма-
Ввижається, як Тамара кричить, вимагає, щоб Маша не
жуть йодом. Коли він тільки відмиється з колись білої шер-
боялася — а дівчинка все одно боїться. Нестрашно було за-
сті? Добре, хоч не зеленка. Паморочиться у голові.
хищати мене від пса, але уколи — це страшно ще й як.
Тамара з Машею збираються до поліклініки.
Уколи, втім, скасовуються. Новина приходить за кілька
— На ветеринара грошей немає, хай здохне ця псина, —
днів: господар боксера приніс довідку, що він здоровий. Не
каже про мене старий.
господар, звісно, здоровий — пес.
102
103
Але, кажу вам, у цьому місті ще не скоро приймуть мене
тільки, світло, як рибу в сіті... Вигадає ж таке! Так, наша
за свого. Хоч зрештою, я себе теж — не приймаю.
Маруся вигадає.
Вона впевнена, чарівний камінь розділять надвоє,
вставлять обережно їй в очі. Спершу буде незвично. Й ви-
Кришталик
глядатиме дивно — так, ніби коштовні діаманти поставили
в просту дешеву оправу. Але кришталик засяє — яскра-
Діагноз Марусі займає цілу сторінку нерозбір-
во, впевнено, й освітить собою все. Повернуться кольори
ливих лікарських каракулів. Та Маруся чомусь упевнена:
і форми, світ остаточно прийде до світу — великий до Мару-
те, що потрібно, аби побачити, — це чарівний кришталик.
синого маленького. І стіни Високого Замку здійматимуться
Дарма полковник читає дитині уривки з великої енци-
перед Марусиними новими очима...
клопедії. Дарма, що в енциклопедії сказано, кришталик —
Треба лише замінити кришталики — Марусині непра-
двовипукла лінза зі змінною фокусною віддаллю, заломлює
вильні, успадковані від батьків і Чорнобиля — на нові. На-
Читать дальше