Unknown - 2017

напевно, саме за тим, аби зрадницькі лінії зникли — поки

Я згадую про це тепер, бо повітря довкола Кості та Олі

нафта горить у танках і літаках-винищувачах.

напоєне тим самим почуттям, яке огортало Машу тоді.

Велика Ба так і не дізналася, від чого тікали батьки, що

— Марік казав, твоя мала скриньку якусь відчинити

саме стирали з долонь, які родинні історії.

хоче? Давай я допоможу? Я, знаєш, відчиняю всі замки...

— Виростеш — розповім, — казав їй батько.

А хочеш, покажу тобі свою колекцію антикваріату? —

— Виростеш — розповім, — казала їй мати.

пропонує чоловік. — Й поговоримо про твої труднощі,

Ну ось, тепер вона точно вже виросла, он яка велика ле-

Олю.

жала в труні.

Я з самого початку знав, що до цього йде. Він звабить

— Навіть, коли ти виростеш, для чого тобі це знати?

її — й Madonna del a Likarnya не допоможе. Може, сьогодні

Живи собі, — казав дід Алі, іранець, — не рідний дід, звіс-

Мама Оля нарешті віддасть себе чоловіку-і-мерседесу.

но, та так Ліля його називала...

— Але ж кіоск...

232

233

— А Марік пригляне. Він, знаєш, як торгувати

тікати. Оля і не збирається — тягне квітчасті штори й ста-

вміє? — рекетир-Антиквар сміється, він уже теж знає, що

ранно прикриває щілини. Щоби ніхто й нічого не бачив.

переміг. — Маріку всі в два рази більше платити будуть! І за

Навіть Богородиця з лікарні. Гість витягає зв’язку відми-

малою пригляне. Марік дітей любить, бо сам, — чоловік пе-

чок, кладе на скриню. Це ж треба — приніс, так, ніби справ-

реходить на шепіт: — сам ще дитина.

ді прийшов, аби відчинити її. Не знаю, чому мене це раптом

І ось вони йдуть, тягнуть мене за собою — нібито пора

так бісить.

вигуляти. А я думаю, краще би я потерпів.

Оля стискає руки в кулаки, як її батько. Наче сама вона

Спершу я впевнений, що прямуємо ми до Антиквара,

теж — зачинена. Чоловік щось шепоче. Здається, він каже: але ні — прямо до нас, на Лепкого. Скриню ж бо відчиняти.

треба бути щасливою.

Невже справді відчинять? Зламають відмичкою великий

— Ну хоч трошечки треба, Олю.

старий замок?..

Але нічого в повітрі не нагадує щастя. Відгонить стра-

— А ви живете так, наче при Брежнєві, — дивується

хом. І ще чимось дуже живим у збудженій крові.

гість. Розглядає килими й металеві ліжка. — А що це? —

Про що думає жінка, коли чоловік цілує її коліна? Про

питає раптом.

нього? Про себе?

— Що?

Я припускаю: Madonna del a Likarnya — це раз, стара,

Костя вказує пальцем нагору, туди, де на стелі дубове

ще радянська білизна — два, донька — три, зникла племін-

листя та жолуді. Та він не про них — він про мелодію. Ми

ниця — це чотири.

й не помічаємо вже, так звикли:

Ліжко скрипить. Чоловік дихає, як стара машина. Знову

— А! Це дівчинка поверхом вище. Вчиться на піаніно.

грають поверхом вище «Оду до радості». Тільки ні звуку від

Не дуже талановита, так? — вимушено сміється Оля.

Олі. Рипить шкіряна куртка. Чому Костя її не зняв? Не ро-

— А це... Бетховен?

зумію, нічого не розумію — ні звуку від Олі. Не знаю, чому.

— Поняття не маю. Мама дуже хотіла, щоби ми вчились

Так довго. Може, вона померла?

в музичній школі, але ми ж переїздили...

Місто лізе до кімнати крізь щілини в стареньких што-

— Я можу купити піаніно твоїй доньці.

рах — Олі не вдалося позбавитись від щілин. І від стра-

Тиша. Навіть сусідка згори раптом припинила мучити

ху — раптом побачить хто... Місто лізе у ліжко. Й раптом

інструмент. І ясно, що треба б щось вирішити — відчинити

я знаю — сходами вже підіймається важко старий чоловік.

скриню чи зняти одяг. Чи просто піти на кухню поставити

Це полковник чомусь набагато раніше, ніж треба, повер-

чайник.

тається з дачі.

Місто лізе до кімнати крізь прочинені вікна — запахами

Рипить шкіряна куртка. Come sing a song of joy… та-

та голосами, кленовим листям, чужими вікнами та очима.

да-да-да... — дівчинка поверхом вище. Запах полковника

Костя зачиняє двері в кімнату поворотом ключа — пізно

ближче, ліжко скрипить, тільки ні звуку від Олі. Ні, я чомусь

234

235

навчився таки. Я буду-буду тими самими гусами — я спро-

небезпечно перехилятися. Та й взагалі все небезпечно. Спе-

бую врятувати ще Олин Рим. Бо Madonna del a Likarnya,

речатись з нею немає сенсу. Боюся, одного дня Маруся прос-

може, й пробачить «розпусту», серце полковника — ні.

то втече, далеко, назавжди, як її старша сестра. Може, до