Unknown - 2017

діда — але ж нема Маші.

кабіни. І він не зможе відірвати рук від штурвалу, ніколи не

І що ж буде з полковником? Як він без таємниці? Без

зможе вийти з цього свого іржавого літака. Так і сидітиме

старечої мрії про повернення в небо. Пси взагалі зазвичай

там, застиглий, до віку, поки не обернеться на прах.

неба не бачать — бачать лише птахів у ньому. Але я — знаю, Та й що він любить насправді: винищувачі чи небо? Що

що таке небо. Відтоді, як уявив себе птахом одного разу...

це за хвороблива залежність? Так-так, залежність, звідки

Полковник, напевно, почне хворіти. Серце все частіше на-

взятися справжній любові.

гадуватиме про себе. Не від тих слів навіть, які обов’язково

Можу собі уявити, як Іван вперше побачив літак.

скаже старша донька, щось таке:

Це ж тоді, коли смерть падала з неба, як дощ, — але хату Ці-

— Тату! Ти подивись на себе! Куди тобі вже літати?

ликів оминала. Полковник міг би бути вдячним за це. Але ні, Ти ж сам на запчастини розвалюєшся, як твій літак.

він не пробачив. Богу чомусь не пробачив нічого — тільки

Я знаю, полковник боїться: викриття, нерозуміння,

небу та літакам у ньому. Бо пройшов поміж краплями того

ганьби. Аби менше було запитань, часом вдається до нечес-

чорно-вогняного дощу — чи то німецьких бомбардуваль-

ної, як на мене, гри — кілька разів за літо ми беремо з со-

ників, чи то «своїх». І з того часу вже завжди він залишався

бою на дачу Марусю. Марусю, яка не може літак побачити.

цілим. Чорт його знає як. Бог його знає чому. Щиро кажучи, І полковник не розповість — ще не час. Дівчинці просто

я не дуже-то вірю у випадковості. Ось і зараз — нам не поща-

подобається бути цілий день на городі — рвати гладенькі

стить просто так, якщо я нічого не вдію, — Оля нас викриє.

яблука, вишукувати серед грядочок ягоди та пахучу м’яту, Тому я обертаюся й з силою рвуся з повідця. Полковник

лежати зі мною в колючій траві, слухати діда. Тільки коли

озирається:

полковник зникає без попередження в кабіні винищувача,

— Та що з тобою, дурашка?

Маруся трохи боїться. Їй спокійніше в місті — вона там до

Він сьогодні в доброму гуморі. І коли Оля обережно ви-

всього звикла.

ходить з-за повороту, він і їй усміхається:

— Ой, сонечко! — скрикує мала, відчуваючи безпо-

— О, а ти, качко, чого тут?

мильно маленьке створіння на безіменному пальці. — Ди-

— Та я... Ну... Тату, а можна з тобою?

вись, діду, в мене сонечко! Як обручка!

— Ой, качко... — полковник вигадує на ходу: — Ти

Дід не чує. Маруся кличе знову і знову. І так ми сидимо

знаєш, я й сам щось передумав на дачу сьогодні. Щось

на траві й чекаємо, і сонечко відлітає на небо.

так недобре, голова паморочиться... Але серце не коле, ні!

До теплиці Марусі заходити заборонено:

Може, погуляємо в парку? Як коли ти маленька...

— Там хімікати, качко. Всілякі шкідливі добрива, —

І вони повертаються до Єзуїтського саду й гуляють

бреше дід.

під руку, так, як колись і змальовував полковнику брат, —

218

219

зовсім, як пан і пані. Мені навіть здається, Мама Оля на

Я приношу їм все, що просять. Я все повертаю — хоч

час забуває про лікування доньки й пошук племінниці,

воно аніскілечки їм не потрібне. Так і життя іноді повертає

а полковник про винищувач на городі. Він лише іноді ди-

те, що ти просиш. Теж, із жалю, як я повертаю людям сухі

виться в небо. На них із Олею падають перші жовті лист-

гілки. Просто думаю, ну нехай порадіють хоч трохи.

ки 97-го. Люди в парку говорять про загиблу принцесу —

мовляв, навіть принцесам важко тепер, і жаліються одне

одному, що сусідка ніяк не навчиться грати на піаніно,

Маленька прогулянка Великої Ба

й витримувати ці вправи більше несила. Мама Оля на-

справді заздрить щасливчикам згори — в квартирі Ці-

Тоді, у парку, полковник та Оля вирішили: ма-

ликів для інструменту немає місця. Та і грошей на нього

ють якось виманити Велику Ба хоч на маленьку прогулян-

нема.

ку. План був простий — вдавати, ніби всім кудись терміно-

Полковник каже: радіо скоро зовсім зламається. Оля

во треба піти, й нікому погуляти з собакою. Так, я мав роль

каже: вам з Ба треба до лікарів, мати кашляє все гірше.

в тій п’єсі.

Тільки де ж знайти доброго лікаря? Той, що приходить

Маруся в школі, Мамі Олі — час у кіоск, напарниця за-

із поліклініки, геть нічого не тямить. Ще говорять про

хворіла. Дід має бігти сваритися — не дорахували части-