Unknown - 2017

разом зі своїм шефом. Таке вже, видно, непевне життя в ре-

перечитує свою єдину книжку із тими крапочками — по-

кетирів.

тай, вночі, під ковдрою. Маша теж часом отак читала но-

Інші мерседеси зупиняються біля кіоску, тільки не той,

чами, та їй був потрібен ліхтарик, і дорослі ловили її на га-

на який чекає Маруся, не той, якого побоюється її мати.

рячому. Марусю ніхто не впіймає у її темряві. Тільки я чую, Іншим людям власниця платить свою данину. Яка різни-

як збивається дихання, й смуток змінює Марусину кров —

ця? Здається, влада в місті й окремих районах міняється

щоразу, як казкова русалонька обертається піною.

часто, наче у громадянську війну — на щастя, маленьку

Та зараз дівчинка застигла перед друкаркою. В неї дивне

й тиху.

домашнє завдання.

— Може, я сказала Маріку щось не те, Доме? — пережи-

— А в нас є дитячі фотографії мого батька? — питає

ває Маруся. — Що я йому взагалі казала? Про скриню ось...

вона у Великої Ба.

А він же дорослий. Ніхто з дорослих не любить, коли я про

Про батька тільки в Ба й можна спитати. Але фото-

неї говорю.

графій усе одно нема:

Але за навчанням Маруся, схоже, забуває й про Маріка,

— Тільки одна весільна. Але й це секрет, — шепоче ону-

й про пошук ключа. В школі нарешті припиняють погрожу-

ці Ліля.

вати, що виженуть незаконну школярку — здається, навіть

— Ні, треба саме дитячу.

не тому, що Марусі вдається вже пересуватися коридорами

— Твої батьки там ще такі діти...

самій і не тому навіть, що завдяки Великій Ба та полков-

— Ні, Ба, ти не розумієш! Треба з батьками. Треба

нику, які без кінця читають вголос підручники, дівчинка

описати дитячу фотографію батька чи матері, разом з ро-

якось тягне навчання — а завдяки чийомусь непомітному

диною. Таке завдання! Я так не люблю писати твори...

втручанню. Мама Оля впевнена: це все Антиквар-Костя.

Ба, звісно, погоджується допомогти. Нічого складного,

Полковник вкотре наклеює крихітні картонні літери

ось на стіні, велике родинне фото. Кінець шістдесятих —

на клавіші старої друкарки. Ці літери скоро теж зносяться.

Ціликів уже четверо. На дівчатках форма шкільна — білі

Пальці Марусі швидкі, й друкує вона вже майже без помилок.

фартушки, білі бантики на рудих кісках. Уже не теплий

212

213

Азербайджан, ще не польська «не заграниця». Тамарин

Ба перевіряє — все правильно. Все так і було.

червоний галстук на фото малиновий. Фотографії тоді були

А потім Мама Оля повертається з кіоску. Мовчки бере

чорно-білі, але цю спеціально розфарбували й з одним ко-

листок, пробігає очима, — вона завжди перевіряє Марусині

льором не вгадали. Залишається сподіватися, що в ательє

домашні завдання.

через це не було проблем.

— Ну і що це? — дивиться на матір із докором. — Мій

— Томка, до речі, одразу стала головою ради піонерсь-

жовтеняцький значок ще забули. А без Тамариної кар’єри

кого загону. Ми нею дуже пишалися... А твоя мама малень-

у піонерії можна було?

ка ще й дуже мила. Як і ти. Знаєш, у тебе раніше було русяве

Стара Ба не розуміє.

волосся, не таке, як у інших... А тепер ти теж Ціликова по-

— Олю, ти що, досі заздриш сестрі?

рода. Перемогла дідова кров.

Оля сміється.

Маруся тільки зітхає. Здається, її дражнять у школі ще

— Мам, інші люди, інші часи. Ти знаєш, що деякі тутеш-

й через колір волосся. Та й схожою хочеться бути на батька, ні діти розповідатимуть? — каже так, ніби Маруся геть не

а не на дивного діда.

тутешня. — Я ж тут вчила, розпитувала дітей про родини.

Маруся друкує й ворушить губами: пі-о-не-рів.

Я їм теж давала завдання, напишіть, кажу, як ваші діди во-

— А я в білій сукні, — провадить Ба. — Здається, я гарна, ювали у Велику Вітчизняну війну з фашистами — так деякі

хоча тоді мені зовсім так не здавалося, — сміється. — Я вже

як написали! Один дід у Сибіру, інший у Казахстані!

не дуже струнка. Сукню пошила сама, пам’ятаю, дістала ве-

— Служили? — питає Велика Ба.

ликий шматок крепдешину завдяки подрузі. Висока зачіска...

— На засланні, Боже мій, мамо! От не треба вдавати, що ти

— А дідусь? — запитує Маруся, не припиняючи дру-

не знаєш! І тоді ви все знали. А в когось узагалі дід в УПА! Чи

кувати.

бабуся там зв’язковою якоюсь, і енкаведист... Ні, я не кажу, що

— А твій дід... Красень, як завжди. Військова виправка,

у всіх так. Може, навіть у меншості. Вочевидь, у меншості. Але