Unknown - 2017

сльози, стояла вона спиною, але горе розходилося далеко

Пані поспішила кудись, а Маруся штовхнула двері, й ми

навколо неї, наче кола водою.

вперше зайшли до крамниці.

— Та як же ти сама йдеш? — запитала пані.

— З собаками заборонено! — ось який крик нас зустрів

Видно, вона не дуже довіряє мені — вона мене теж,

у напівтемряві.

імовірно, впізнала.

Час, порізаний на салат, вдарив у ніс і на мить позбавив

— Я не сама. Я ж з собакою, — хоч хтось зважає на

мене чуття.

пса. — Дом мене додому завжди відведе.

— Доброго дня! Ми хотіли б купити ключ…— почала

— Дом?

Маруся заздалегідь приготовлену промову.

— Це скорочено від імені Домінік.

Та сивий бородань за прилавком не слухав — покупцям

— А… Дивне ім’я для собаки. Я все ж тебе проведу,

із собаками заборонено теж. Це ж не примха, просто тут

мила. Не сперечайся, будь ласка.

зберігаються надзвичайно цінні й рідкісні речі.

Ми вже були майже на місці, але жінка ніби спеціально

Поки Маруся захищала мої права й пояснювала про ве-

йшла дуже повільно — а говорила швидко. Ніби хотілося їй

ликий ключ від старої скрині, я принюхувався. Ніколи ще

поговорити з незрячою дівчинкою, що гуляє сама з неврів-

я не бував у антикварних крамницях і ніколи би не повірив, новаженим пуделем.

що можна жити з торгівлі такими гидкими речима. Час, ска-

— Ти не переживай, вже зовсім близько. Ти, може,

жу вам, пахне паршиво. Ось шинель радянського офіцера

б-б-боїшся ч-чужих? — жінка то починала заїкатися, то

часів Другої світової — досі пахне тим офіцером. Ось про-

знову говорила звичайно й навіть звучала впевнено. —

ломлена каска — пахне чорноземом і кров’ю. Ось друкарська

То д-д-давай познайомимося? Мене звати Надія Іванівна.

машинка — пахне любовними листами, ревнощами й доно-

А т-тебе?

сами — хоч би як хотілося думати, що на ній друкував роман

— Маруся...

якийсь відомий письменник. Шкатулки пахнуть зрубаними

— З-знаєш, Марусю, я теж у дитинстві боялася. Й тоді

деревами, пилом і порожнечею — вкраденими скарбами,

з-заїкалася. Т-тепер іноді знову. Якось я навіть з-зомліла в на-

обручками, віднесеними в ломбард. Запахи, наче довгі тіні

товпі... Але тепер усе добре, в-все скінчилося. Львів т-такий

під вечір, кружляють, говорять, кричать і відмовчуються

206

207

багатозначно. Знайомий аромат Ne m’oubliez pas тягнеться

Втім, це виглядало не дуже загрозливо.

зі щілини і — розчиняється у пилюці. Невисокий антиквар

— Виведете пізніше, Генріху, — зупинив антиквара

із акуратною борідкою весь пропах своєю запиленою крам-

Марік. — Я ненадовго. Костянтин Вікторович не те що на-

ничкою — аж годі відрізнити його від неї. Він наче теж —

полягає, але ви вже три місяці, як заборгували...

один з експонатів у цьому музеї непотрібних речей.

— Маріку, любий, я все розумію...

— Я ж кажу вам, дівчинко, немає в мене ніяких клю-

Так, люб’язно й мило, антиквар і помічник рекети-

чів, — він дивиться на Марусю поверх окулярів. — Якби

ра теревенили про несплату данини та справи далеких

ціла скриня, в доброму стані… А просто ключик, кому він

родичів. Цьому бородатому Генріху нема чим плати-

потрібен? Навіть, якби хтось приніс, я би не взяв.

ти, а з хороших новин хіба новенька музична шкатул-

— Але моя бабуся сказала…

ка й весілля родички в Сан-Франциско, на яке нікого

— Дівчинко, тут не можна з собачками. Ви що, людської

з України не запросили. Ми по-тихеньку відступали до

мови не розумієте?

дверей. Певно ж, дівчинка теж за голосом упізнала водія

— Але бабуся...

мерседеса.

— Можливо, ваша бабуся каже неправду? Самі поду-

— А ти ж Маруся? — Марік раптом звернувся до неї. —

майте, звідки їй знати, що в мене є ключ?

Донька Ольги Іванівни, вчительки?

— Ну, не у вас. Розумієте, моя бабуся — справжня львів’ян-

— Моя мама в кіоску працює, — відповіла мала.

ка. Вона пам’ятає, що таких скринь і таких ключів було...

— Так-так, ми ж там з тобою і познайомилися. А ти що

— Ніколи не чув, — усміхнувся старий антиквар.

тут, зовсім сама?

— Але ця скриня… Там ще листя на вічку... Ну підкажіть

— Я з собакою, — заперечила дівчинка. — Я ключ шу-

хоча би, де мені ще шукати? Будь ласка...

каю. Мені дуже потрібен ключ від старої залізної скрині, Маруся уже здалася, коли двері з гуркотом відчинилися

що стоїть у нас вдома, ще відколи бабуся з дідусем сюди пе-