Unknown - 2017

форма парадна. Ну, знаєш, кашкет, погони блакитні із золотим, кому ці твої зірки на погонах потрібні тепер? Тепер нічого неяс-

по чотири зірки на кожному — він був капітаном. Ми жили

но. Чи то ми переможці над фашизмом, чи то окупанти! Ти хоч

тоді в Забайкаллі, ось-ось переїдемо до Карелії — там буде

розумієш, що для людей тут, все радянське — це окупація, зло?

трохи тепліше й узагалі якось краще. Фотографія новорічна,

— Окупація? — перепитує тихо стара. — Ні, я розумію,

десь мінус тридцять надворі. Та ми щасливі. Чи, може, то так

я все розумію, але окупація — сильне слово... — вона нама-

здається тепер, що щасливі? Ти напиши, що щасливі.

гається захищатись.

Маруся все стукає по клавішах. Забайкалля, червоно-

— Хочеш, щоб Марусю внучкою окупанта назвав хтось?

малиновий галстук і піонерські досягнення тітки, руді кіс-

Діти ж чують, що кажуть дорослі.

ки та крепдешин, кашкет із серпом і молотом та капітанські

— Та ну... Олю! Які дурниці! — Ба навіть встає зі

зірки, тридцять градусів холоду і — щастя?

свого великого крісла. — Що ти вигадуєш? Ти постійно

214

215

вигадуєш! Ваня ж льотчик, а не енкаведист якийсь! Усі

— Млинці готові. Йдіть вечеряти, бо охолонуть. Чого

мріяли бути льотчиками! Ти вигадуєш! — вигукує вона,

ви, качки, якісь невеселі?

потрясаючи своїм в’язанням. Не помічає, як розпуска-

ються нитки. — Ми сюди й приїхали коли? І хіба тут не

хотіли приєднатись до України, хоч і радянської? Для

Хвіст

кого це Ваня мій окупант?

Її образа, її приниження розливаються у повітрі. Як

За нами хвіст — і цього разу не мій, пухнастий,

і щойно набутий Марусею страх. Те, що довго не вдава-

а саме такий, як у шпигунських фільмах. Майже такий —

лося пані Вірі, Мамі Олі легко вдалося. Маруся вже від-

бо яка з Мами Олі шпигунка? Та, схоже, вона стежить за

чуває себе неправильною, не такою. Хіба я не знаю, як

нами. Переважно за полковником, звісно. Він ще не в курсі, це? Коли в тебе ліве вухо з плямою.

а я добре чую присутність «хвоста».

Чого ж Оля так? Може, втомилася? Звичайний запах її

Б’юсь об заклад, переслідувачка сподівається сісти

роботи — гроші, тютюн, доторки чужих рук крізь вікон-

з нами в один тролейбус. Хоч як вона не любить городів, їй

це кіоску. А, он воно що — Костя заходив, чоловік-і-мер-

давно кортить знати, чим батько займається на дачі цілими

седес.

днями, чому не просить про допомогу. Можливо, завдання

— Марусю, тепер так, — командує Оля. — Бери й пе-

навіть отримане від Великої Ба.

реписуй все. Тільки вже без зірок оцих і кар’єри в піо-

Я намагаюся пришвидшити крок, та полковник тягне за

нерській організації. Просто дідусь, просто бабуся, прос-

повідець:

то дві дівчинки у шкільній формі. Галстуки насправді

— Куди ти спішиш, Доме?

у всіх були, але про голову ради загону — це необов’яз-

Та є куди. Що буде, коли Оля про все дізнається? Коли

ково. Менше подробиць! Просто всі щасливі. Про погоду

прослідує за нами, повз саморобні огорожі, повз алею чер-

теж можна писати. І швидко, бо скоро спати!

воних тюльпанів, повз рівненькі грядочки з кропом... Що

Тиша. Тільки мала б’є по клавішах. Дуже повільно.

буде, коли вона зазирне в теплицю й побачить... Алюмінієві

Мусить викреслювати подумки з родинної фотографії

огірки, ага. З блискучими крильцями розмахом метрів у де-

дідові погони й військову виправку і тітчин малиновий

сять. Що, хай мені бультер’єр, буде?

галстук. На місці тоталітарних символів залишаться білі

Оля неодмінно доповість іншим жінкам, і разом вони

плями, але ж справді — і без них можна розповісти родин-

винесуть вирок: ніколи, нізащо більше не пускати ста-

ну історію. Принаймні в шкільному творі. Може, нічого не

рого на дачу. Велика Ба вперше за багато років підви-

станеться навіть, якщо підправити деякі біографії.

щить голос на чоловіка. Маруся слухатиме крізь зачинені

Полковник заглядає до кімнати. Він пахне борошном

двері, і їй насправді кортітиме залізти в цей дідів літак, й соняшниковою олією, ні сліду вітру та керосину:

посидіти за штурвалом, вивчити пальцями металеві

216

217

крила — та вона злякається криків дорослих і промов-

І я ображаюся, я так ненавиджу запах його брехні. Ча-

чить. Тільки Маша, напевно, єдина заступилася би за

сом думаю, що колись полковнику стане погано там, у задусі