Unknown - 2017

Я заплющую очі й ніби насправді бачу, як Маша спить

ся, я знаю, де вона. І білявий хлопець з тонкими плечима, в потязі на кордоні й не знає, що люди танцюють на Берлін-

якого вона завжди малювала поряд з собою, — теж має

ській стіні, що її розберуть, продадуть уламки на сувеніри.

знати. Тамара вже була в Ленінграді, де тепер знову живуть

Потяг стоїть на станції, час іде. Маші дванадцять, вона

колишній генерал і його син, — Лисицькі підтвердили здо-

піонерка, вона закохана в однокласника, вона повертаєть-

гадку. Маша, можливо, приходила, та їх не було. Сусідка ка-

ся до своєї Німеччини, вона знає, що буде завтра — вона

зала щось про підозрілу дівчину. Та чи мало тепер у Пітері

так думає. У Берліні руйнують стіну. Вартові вагаються: чи

підозрілих дівчат із провінцій?

стріляти? І не стріляють. Потяг заїжджає у цех. Зупиняєть-

Ні, цей Ромка має знати, й він не те, щоби винен, ні...

ся важко, як все велике. Не хотячи. Якийсь час здається, Як не винен і його батько. Хоча Тамара й упевнена, що саме

що нічого далі не відбуватиметься. Можливо, робітники

194

195

заснули, дивляться новини по телевізору, слухають забо-

Так Маша й потрапила зі Шверина — в Донецьк, у віт-

ронене радіо? Потяг просто стоїть. Чекають і слухають

чимове рідне місто. Замків там не було.

дощ інструменти, домкрати й колеса для європейських

Єдине, що Маші на новому місці подобалося, — це ди-

колій. Здається, чекання цілком може бути вічним. А якщо

витись з балкона, як злітають великі сріблясті авіалайне-

так і не поміняти колеса — з радянських на європейські?

ри — все рідше і рідше.

В Берліні німці обіймають німців. Процес заміни коліс

А скоро Маші довелося забарикадуватися на балконі

починається з від’єднання вагонів. Цілий потяг не підня-

разом із матір’ю та вітчимовою сестрою Галиною, колиш-

ти жодним домкратом. Так бом-бом-бом — від’єдналися.

ньою генеральшею.

Прожектори зі сторожових веж вихоплюють обличчя з на-

Маша хотіла назад, у дитинство — в Німеччину чи

товпу — перелякані та щасливі. Облич прикордонників не

хоча б до Ромки, в Ленінград. А потім майор розбив свій

розгледіти. Цікаво, чи були у них прикордонні пси? Такі, блакитний опель, і вже не міг навіть підробляти таксистом.

знаєте, слухняні німецькі вівчарки. Прикордонники і вів-

Ховатися від нього далі було уже неможливо, навіть на бал-

чарки теж були стіною, яку руйнували в ту ніч. І майор,

коні з видом на аеропорт.

Машин вітчим, теж нею був. Навіть Маша, маленька дів-

Взагалі, кажуть, у ті роки багато радянських офіцерів

чинка, що виросла у Німеччині, можливо, була частинкою

розбивалося: можливо, швидкі німецькі машини не підхо-

тої страшної стіни.

дили радянським водіям і дорогам. Можливо, вони були

Потяг таки доїхав до станції Schwerin. Дитинство три-

несумісні, як різні колії.

вало. Та вітчим Маші був чоловіком не дуже розумним.

Тамара й Маша втекли до Львова.

Ставив родичу-генералу дурні запитання: куди поділося

невикористане паливо, куди зникають машини з війсь-

кового автопарку, звідки беруться ті іномарки, що їдуть

Острів посеред пітьми

в Союз... Тож генерал не барився й відправив майора вслід

за іномарками, з цінною технікою, старшим колони. Ма-

Господар усе не з’являється. Навіть не дзвонить.

йор успішно довів колону до місця призначення — точки

Я, мабуть, залишуся в місті назавжди.

на карті посеред Сибіру. Крім власне точки на карті, було

Втім, мені не так вже й погано з Ціликами, якщо не вра-

засніжене поле й казарма — добудована майже. Майор на-

ховувати їжу й ці їхні балачки. На календарі все той самий

магався додзвонитись до штабу, потім родичу, потім знову

рік, коли Маша була ще з нами, — 94-й ніяк не скінчить-

до штабу. Скільки міг, майор разом із солдатами протри-

ся в цьому помешканні, триває ось уже більше двох років.

мався в тому полі, охороняв майно Радянської Армії, як

І я вже не думаю про майбутнє — хоч би з нинішнього

стратегічну висоту. Там і почав пиячити, а тоді — подав ра-

дня не випасти. Та коли в будинку на Лепкого вимикаєть-

порт на звільнення. Йшов 91-й.

ся світло — ніяких аварій, просто планове відмикання

196

197

електроенергії, звична річ, — Маруся розповідає дідові саме

з дівчатками та собаками у чарівні краї. Може, дім у людини

про майбутнє, про те, як все буде, коли вона виросте.