Unknown - 2017

Як і більшість порядних містян, колишня вчителька

— Ти шо, мужик, правда заплатиш?

тільки здогадується: довкола, в темряві щось відбуваєть-

І «мужик» озирається, оцінює те, що залишилося ще

ся — але що? Та й яка різниця? Не лише глибину, але й ін-

цілим у барі, і обережно киває. Так все й починається.

ший сучасний бік міста — з великими грошима й дулами

Що ж ви хочете, якщо міліція не працює — тут мудра жін-

в нутрощах чорних машин — Цілики бачити відмовля-

ка, що пахне свининкою з часником, має рацію.

ються. Втім, тут вони заодно з Ярославом Теодоровичем,

А хтось із новоявлених бізнесменів першим додумуєть-

пані Вірою й навіть дідом Євгеном. Здається, всі, хто не

ся заплатити, аби послабити конкурента. І кмітливий хлоп-

має зброї й знайомих кримінальних авторитетів, воліють

чик уже збирає собі гоп-компанію, аби пиячити та ламати

просто не вірити в їх існування. Це так, якби я переконав

меблі цілеспрямовано. Він уже сам пропонує йому заплати-

себе, що немає ні собачих банд, ні бультер’єрів з агресивни-

ти, аби спинився. А тоді — певно, й не помітиш, як до тако-

ми власниками. Людям, звісно, переконати себе простіше.

го дійшло — хлопчик вже б’є когось, погрожує вбити — але

Тільки що толку? Бандитський Львів тут. Не поряд, а про-

зупиняється. Звісно, не безкоштовно.

сто тут — світиться крізь кожну вітрину, темний двір і роз-

І раптом все це працює. Чудово працює! Й без колиш-

битий, як в новому російському серіалі, вуличний ліхтар.

нього хлопчика з відмичкою місто вже не функціонує.

«Пойду пешком на Привокзальную», — співає з авто-

Хлопчик тепер — король. Він ховає відмичку й вішає на

мобілів новенький хіт львів’янин Гарік — «...за музыкантов

ворота міста власний замок. Крадені автівки, сигарети,

и воров! И участковый, будь здоров!» І хоч Привокзальні

антикваріат, наркотики, красиві жінки, працьовиті жінки, вулиці є всюди, де є вокзали, Гарік співає про Львів, точ-

просто жінки в повному відчаї, списана зброя й списані

но про Львів. На політичній карті Союз зник, але кримінал

люди — все це летітиме з вітром у потрібному напрямку.

«нерушимый» живий, і звідусюди заглядають до нас час

Тільки іноді хтось намагатиметься змінити замок на воро-

до часу гості, особливо після того, як на Левандівці при-

тах, хтось крастиме ключ, хтось робитиме копію, когось

стрелили тутешнього «хрещеного батька». Місто на погра-

за це убиватимуть... Воно й справді краще Олі заплющити

ниччі — двері, ось і гуляють протяги. І можна двері забити

очі.

дошками, закрити завісою, навіть залізною. Замурувати.

Звідки я знаю про бандитські справи? Не так вже й ба-

Але щойно буде можливість, знайдеться хтось, хто відчи-

гато я знаю. Спитайте будь-якого волоцюгу з численних со-

нить — навіть і без ключа. Такий собі хлопчик з відмичкою.

бачих шайок. У них все, як у людей: райони, бригади, зако-

Це ж природно. Приміром, одного разу в генделику спа-

ни... Це тільки здається, що дворняги проти системи — такі

лахує бійка — звична річ. Хазяїн готовий уже заплатити,

собі Робіни Гуди. Ні, вони не проти системи. Вони — теж

аби лиш йому не ламали вже більше меблів, не відлякували

система.

186

187

Антиквар тепер навідується до Олі, фліртує, як вміє.

нові. Це, звісно, не зовсім правда, точніше — зовсім неправ-

Щоправда, буває, пропаде на декілька днів, а то й тижнів.

да. Одяг ми тепер купуємо в так званому «секонд-хенді»,

Але, здається, все налагоджується у нього та «на районі».

і кожна ганчірка тхне, як цілий хімічний завод. Зате, треба

Гіпс зник, знову з’явився юнак-водій. Тільки Оля вагається, сказати, жодних слідів попередніх власників. Я іноді навіть

нічого не просить. Мабуть, відчуває, як я, ледве не носом: її

думаю, що й це місто — а воно ж не second, і навіть не third зваблюють. До нудоти банально.

hand — добре було б обробити такою ж «хімією».

А що вона думала? Знала ж — нічого задарма.

— Ну не ображайся, Оль. Це не якийсь мотлох, це

— Шеф, а може, я поки до нашого магазинчика? — за-

історія... А ти ж у нас вчителька! Чи ти знаєш лише історію

питує Марік. — Поки ви тут... А то Генріх о сьомій зачи-

партії? — Костя сміється, а Олі зовсім не смішно.

нить, а в мене коробки в багажнику... Торохкотить там оцей

І мені здається, саме в цю мить Антиквар і перемагає.

кришталь.

Він нагадав Олі про її місце — маленьку ланку в довгому