Unknown - 2017

— Та їдь уже! — «шеф» не хоче відволікатися.

ланцюжку зла. І вона більше не здобич проти мисливця,

— Може, привезти щось? Вам, пані Олі або... дитині?

просто зло проти зла, дрібне проти більшого. Можливо на-

Дитина — це, звісно, Маруся. Шкода, що цей малий

віть, уся ця країна ніколи не вибереться з кримінального

Олівер Твіст на мерседесі не пропонує нічого привезти

коловороту, бо кожен відчуває: все одно ж одною ногою

мені. Я би з радістю дозволив себе звабити — все одно ж, вже був по той бік. Лише на дітей сподіватись...

за твердженням святого отця, псів не пускають до раю.

— Ану, мала? Хочеш ляльку від дяді? Колись принцесі

Мене б подарунки від головорізів взагалі не напружили.

належала.

— А справді! — очі Кості враз загоряються, ніби він

— Марусю, мовчи! — вимагає Оля. — Нічого вона не

згадав про улюблену іграшку. — У мене ж така антикварна

хоче!

крамниця! До речі, й вдома така колекція... Олю, дарма ви все

Але Костя-Антиквар наполягає на відповіді.

не погоджуєтесь зайти на каву. Але й в крамниці таке іноді!

— Я не хочу ляльку, — врешті погоджується Маруся.

Скарби! Просто скарби! Прикраси, в яких дами красувалися

Й мати вже зітхає з полегшенням, коли дівчинка раптом до-

на балах! — при цих словах, звісно, тихенько ахає Маруся, дає: — А там, у тій вашій крамниці... може бути старий ключ?

що сховалася за матусею. — А для дівчинки... — продовжує

— Ключ? — дивується чоловік.

Антиквар. — Ляльки справжні, з польських часів. Це, Олю,

— Марусю! — Оля різко закриває віконце кіоску.

не радянське гівно. А може, і Австрія! Я не знаю, там все

Погрожує більше ніколи не брати доньку з собою на

Генріх знає... То родич нашого Мендельсона. Розумний му-

зміну. Так, на канікулах навіть.

жик. Хочеш, найкращу ляльку твоїй малій вибере?

— Не можна брати подарунків від нього — ти хоч ро-

У відповідь Оля тільки щось мимрить про те, що вона,

зумієш, хто це? Це ж бандит! Може, він навіть...

хоч і бідна, та іграшки для доньки може купити — навіть

— Мамо, але ж ти з ним розмовляєш...

188

189

— Я розмовляю з тим, із ким мушу!

Брезентове поле

«З тим, із ким мушу», — бурмотячи це собі під ніс, Оля

таки засинає вдома після зміни. Просинається — від влас-

Крім знайомої суміші запахів — брезент, метал

ного скрику.

і земля — я чую ще щось. Я чую когось. Нас викрито, хай

— Ох, вибач, — вона перед всіма завжди вибачається,

мені бультер’єр. Хтось бачив літак, хтось торкався його, аби

навіть переді мною. — Мені снилось, що я в тому самому...

пересвідчитися: це не сп’яну здалося. Бо той, хто нишпорив

Так, їй наснилося, що вона в мерседесі. Що автомобіль

тут учора, був п’яний.

стискався довкола неї: чи то обіймав, чи то душив. Олі зда-

Що далі? Він донесе на нас? Полковника посадять, від-

валося, мерседес — це і є Костя-Антиквар. Обличчя немає, беруть пенсію та квартиру... І як ми житимемо всі?

немає рук, нічого узагалі людського.

Так, я панікую. Тікати. Ніколи не зізнаватися, що літак

За стіною гомонить телевізор, там — кримінальна

наш. Тим більше — який же він наш? Нехай приїздить

хроніка. Тамара голосно коментує:

Клейно-молодший і забирає його в свій Донецьк. Нам тут

— Ні, вони не люди, не люди!

такого не треба. Тікати, терміново тікати. Але як це поясни-

Оля встає, щоб попросити бути тихіше. Я йду слідом,

ти старому полковнику?

й ми разом вдивляємося в сплетіння міліцейської форми,

Я кричу, як умію. Звичайна собача робота — повідоми-

поліетилену й людської білої шкіри на засніженому екрані.

ти про чужинця. Полковник не розуміє.

— Де це?

— Тихо, Доме! Мовчати!

— У Москві, — відповідає Тамара.

Так-так, хто й коли дослухався до пуделів? Старий

— Добре, що не у нас... Господи, шкода його, — це Оля,

дурень погрожує мені кулаком. Не чує біди, гладить алю-

мабуть, про вбитого бізнесмена, чию смерть показують

мінієвий бік літака (я не ревную — мені не до того).

крупним планом.

Коли полковник, як завжди, залізає до кабіни й стискає

— Кого тобі шкода? Він що, людина? Вони ж однакові всі.

штурвал так, що біліють пальці, я вибігаю за огорожу.

Оля слухняна:

Полковник просидить у кабіні з годину, не менше.

— Так, не людина.

Я встигну все з’ясувати. Слід беру легко. Чужинець був

Тепер із Тамарою взагалі всі погоджуються, крім хіба

тут учора, і я вже його впізнаю. Це наш сусід. Такий же