Unknown - 2017

ких грошей у жінки, звісно ж, не було — ще нічого не втор-

трохи цей, кохання було.

гувала, усе, що мала, вже водію й віддала. А він — більше та

То був кінець історії. Гепі енд.

й більше. Крику було! А потім...

Тільки бізнес все одно в Оксани не вдався.

— Поїхав. Просто взяв та й поїхав! З усім тим товаром,

Але Олю щось непокоїло. Може, Madonna del a Likarnya

за який я вже гроші дала... Божечки, як я ревіла, як ревіла...

наче знову дивилась на неї своїми проникливими очима?

Це ж усе! З голоду ляж і вмирай, ну а ні? До міліції! Дзуськи!

— Але хіба ж вони не злочинці? — спитала Оля. —

Але пораду дали там. Мудру. Ти, кажуть, платила рекету?

Вони ж крадуть наші гроші... Замість більше платити нам, Я кажу, хто це «рекет»? Не знала слова. Просто треба було, власниця платить цьому твоєму «рекету».

176

177

— Але ж не просто так! Вони ж теж працюють, нас за-

Голос

хищають.

— Від таких самих...

Мама Оля й Тамара ще бігають львівськими ву-

— Ой, Олю. Ти вирішуй сама. Це таке нове життя. Не

лицями, ще заходять після роботи на дискотеки. Тицяють

гірше за старе, по-моєму. Просто до всякого життя при-

фотографію в обличчя підлітків напідпитку. Велика Ба по-

лаштовуватися треба. Чи що — лягти й вмерти?

просила пересунути до вікна своє велике крісло. Виглядає

Оля б, може, і вмерла. Та річ була не в ній, а в племінни-

когось із боку Городоцької, потім — з Листопадового Чину.

ці. Тож треба було спробувати. Спершу Оля благала свою

П’ятнадцять днів тої осені. Велика Ба повертає голову різ-

роботодавицю, просила через рекетирів залагодити справу

ко, мов за командою: вправо — ні, вліво! Не пропустити б.

про пошук Маші в міліції — але власниця лише поплакала

Маша ось-ось з’явиться, руде волоссячко промайне між ду-

разом із Олею. Сказала — зараз не час:

бовим листям — ні, між кленовим.

— У них там свої проблеми. Якби стара бригада, то би

— Нехай це скінчиться. Нехай просто скінчиться, —

нічого. А ці, що намагаються зараз район взяти, можуть

знову шепоче Тамара.

дівчинку і...

— Тихо! Тато почує!

— Що?

Так полковник навчив своїх качок — так вони чинять

— А всьо!

тепер із ним. Міркують, навіть, якщо витримає серце, він

Та Мама Оля не здалася. Світланка! — сяйнуло їй, наче

же накоїть щось. Піде до міліції, спробує домовлятися,

справжнє світло. Вона ж може знати когось.

а коли не вийде — погрожувати, кричати, потім і битися.

Телефон Світланчиних батьків, записаний олівцем у те-

Який сенс? Ще старого посадять за хуліганство. Терпець

лефонній книжці, майже стерли пальці та час. Вісімка чи

у міліціонерів не безкінечний.

трійка... Мама Оля дарма вдивлялася — треба просто про-

У квартирі пахне, як перед похороном. Ні, не ялівці,

бувати:

не труна свіжолакована, не запах ладану, що приносять

— Доброго дня! Можна Світланку до телефону? Не

з собою священики, навіть не запах тіла, що розкладаєть-

живе? Це Світланчина вчителька... Так, важливо. Як це

ся, — просто люди пахнуть так, як і ті, у кого помер хтось

пішла? Зовсім? — Мама Оля поклала слухавку й довго ще

близький. Інші запахи навіть перестаєш помічати. Чуєш цю

стояла в коридорі. — Теж зникла. Та що ж вони всі?

суміш — жаху й надії. Надії, що повільно відходить. Взагалі

З того часу й почала Оля проводжати поглядом дорогі

надія на похороні — це найстрашніше. Вона має піти. Піти

машини. Попросити покровительства чи ні? А взамін що?

ще до того, як тіло сховається під землею, бо якщо вже тіло

Ні в тому старому, ні в цьому новому житті, певно ж, нічого

не переконало у смерті... Що ж переконає, коли і тіла вже

не дається задарма.

не буде? Безглузда надія на диво мучитиме ще довго. Час не

лікує тих, хто ще сподівається.

178

179

У Ціликів ніколи не було Машиного тіла. І надія вбива-

— Якій Ялті... Чому в Ялті? Я взагалі-то майже в столиці

ла їх — вигадливо і повільно. Душила, як хронічна нестача

тепер живу.

повітря. Їм би вкотре вигадати щось — вони мають це вміти.

— Нічого собі! — радіє молодша сестра. — У Києві?

На двадцять четвертий день від зникнення, в суботу,

У відповідь вона чує короткі гудки. Ще щось намагаєть-

в квартирі на Лепкого пролунав телефонний дзвінок.

ся говорити слухавці. Слухавка нічого не знає, ані про Київ, Усі були зайняті. Мама Оля продавала сигарети в кіос-

ані про Ялту.

ку. Тамара блукала містом, задихалася, наче загострилась її