Unknown - 2017

старий. — Оце ж мошкара та пожежі, а так можна жити

«у нас» і все — як пароль.

й у Забайкаллі.

Ледь чути — жінки плачуть на кухні. Але Цілик не чує

Так, пожежі траплялися. Але ж, крім аеродрому й ба-

або вдає, говорить далі, так, ніби це мене захистити треба, раків, була ще школа, й навіть будинок культури — ну, може, мені не дати навіть подумати, що з Машею сталося щось

будиночок. Там навіть кіно крутили. Одного разу, в кіно вже

страшне. Так, наче це в мене — серце.

йшло до кохання та щастя... Кінозал розірвало світло та

І все-таки Цілики винні самі. Самі винні. Бо хто ж іще?

крик: «Пожар!» Горів один із бараків. Та який саме? Який?

— І ось ти біжиш через поле в темряві, мошкара в лице,

а попереду...

Притча про кавуни

А попереду було полум’я. На горизонті — тобі й не роз-

гледіти, чи це той барак, де ти залишив з сусідкою своїх ді-

— Міліція? Ти смішна, Олю! — чути з віконця

тей. По черзі ж в кіно ходили...

кіоску, разом із запахом запеченої з часником свинин-

— Ну як би вона винесла чотирьох? Ну як?

ки.

Десь на кухні, за зачиненими дверима теж плачуть —

Цей прекрасний запах не може перебити ні тютюн, ні

уже за іншою дівчинкою.

всі отруйні батончики разом узяті. Це напарниця Мами

Іван і Ліля прибігли, коли барак догорав. Допомагали

Олі, мудра жінка Оксана, що тямить в житті так само, як

гасити те, що лишилося. Тягали півночі воду. То не їх барак

і у м’ясі.

горів — а сусідній. Уже під ранок Цілики пішли до своїх

— Треба кришу! Яка міліція? Що ж ти, Олю? Для чого

дітей. А загинули діти чужі — смаглява красива дівчин-

власниця платить, по-твоєму?

ка, схожа на... Ходили чутки, що батько її, капітан, був із

— Кому власниця платить?

кримських татар, переселених до Казахстану, — але ніхто

— Та ж криші, Олю, кому ж?

не вірив. У графі національність написано було чорним по

Жінки завжди говорять про власницю саме так — прос-

білому: росіянин. Тільки дружина його як почала тоді го-

то власниця. Іншого імені в неї ніби й немає. Це знак по-

лосити незрозумілою мовою на все те безкінечне поле із

ваги, напевно. Власниця завжди на височезних підборах,

мошкарою...

хоча й так струнка й височезна. Волосся її пахне лаком,

174

175

а куртка привезена, мабуть, із самого Стамбула, шикар-

та й платила. Те-се. І так, пішла я до того «рекета». Страшно

ний опель пахне парфумами більше навіть, аніж бензином.

було... Але шо робити? Останні гроші! І все!

Власниця водить його так само впевнено, як веде свій біз-

— Що все? — не зрозуміла Оля, та й я в принципі теж

нес. І не скажеш, що випускниця філологічного — тільки

не зрозумів.

запах бібліотек злегка її видає. «Криші» вона справді пла-

— Він мені того водія привів. Ой, Олю...

тить — сам бачив. Тому нам і працюється відносно спокій-

— Що ой?

но, навіть ночами. Та колишня учителька навряд чи заду-

— Кров аж крапала! А очі опухлі такі. На колінках

мувалася про таке.

мене просить: пробач, Оксанко, помилуй мене грішного.

— Так а що вони можуть, Оксаночко? — запитує Мама

Я заніміла. А «рекет» той і каже: гроші уже віддав, товар

Оля, згорбившись перед віконцем кіоску.

за рогом чекає. То як вирішуємо? Я кажу, шо значить як?

— Все! Бандити можуть усе! — запевняє Оксана.

А рекет мені вибір дає — по-сухому, значить, вирішуємо

Вона знає. Виявляється, до того, як влаштуватися

чи по-мокрому... І кавун один — раз ножем! Прям як горло.

у кіоск, мудра жінка пробувала торгувати сама.

І їсть.

— Ну таке, знаєш, дрібне. Кавуни влітку, дині... Домов-

— Що їсть?

лялися з водіями вантажівок, вони привозили товар, ми

— Так кавун же. Сік тече... Божечки!

платили й стояли собі, продавали на ринку. Ну й, звісно,

— Так і?..

платили цим...

— Так отож, — відгукнулась Оксана вже тихіше із гли-

— Кому?

бини кіоску. — Ну ж не стала б я людину страчувать через

— Та ж рекету! Олю!

кавуни? Ти шо, Олько! Помилувала та й всьо, — тут Оксана

— А...

чомусь тяжко зітхнула, й мені почувся тонкий аромат чере-

— Ось тобі й «а»! Наївна ти, як... Як мій колишній! Так от...

шень, що дивно змішувався зі свининкою й часничком. —

Так от: одного разу, водій, який привіз кавуни, раптом

Частину грошей «рекет», звісно, собі забрав. Ну, за послугу

зажадав за них майже вдвічі більше, ніж домовлялися. Та-

же. А водій одужав і далі вже не сваривсь... У нас навіть