Unknown - 2017

очей, як тоді, у Соборі.

го пса. Заплакали б серед ночі діти, й уся вулиця вряту-

«Папа» українською «батько» або ласкаво — «тато». Але

вала б родину Ціликів самою своєю присутністю, неспан-

хіба її «папа» озирнеться на це чудернацьке слово? Поки Оля

ням — так, як Велика Ба завжди рятувала полковника, коли

міркувала над цим питанням, батько вже зник у натовпі.

він літав ночами. Зрештою, навіть гуси змогли врятувати

160

161

Рим — пудель може врятувати цей дім. Але ж не мусить? Та

Я не відчував, що сталося щось страшне, і Тамара тим

і запізно. Чи все ще?..

більше не відчувала:

Скочити, стрибнути, натиснути лапами на дверну руч-

— А де Маша? Вже пішла на роботу? — спитала вранці.

ку, залишивши ще один слід на дерев’яних дверях. Кілька

— Мабуть.

великих кроків, стрибок...

Все почалося після обіду. Подзвонили з військкомату: де

Та я все ще вдаю, що сплю. Не ворухнуся. Хоча ніхто

Марія? Що значить де? Як це — нема? Строковики від нас

вже не дивиться.

бігають — тепер ось ще й працівниці! Але справді, де Маша?

Я розплющую очі лише тоді, коли біда формально вже

І ось слідство ведуть троє божевільних жінок.

сталася. Маша вже прикрила за собою двері. Не зачинила

— От засранка! — кричить на доньку Тамара, ніби та

на ключ, ні, — вона не бере з собою ключі. Маша не зби-

може почути. — Знайдеться — відлупцюю її, як у дитинстві!

рається повертатися.

— По гарячих слідах, — каже Оля — так, мабуть, закли-

Чути кроки в під’їзді. На годиннику ледь по п’ятій.

кають удачу в улюблених детективах. — Треба шукати по

А о котрій автобуси, потяги й електрички відправляються

гарячих слідах.

до Новерська?

— Діду ні слова, коли дзвонитиме, — повторює Ба, —

«Вона вже тікала в Донецьку. Мізки провітрить і прий-

Серце ж.

де», — так казала Тамара? Та я відчуваю інакше. І все ж до-

Телефоном легко обманювати. По телевізору та по теле-

зволяю Маші втекти.

фону навіть пса обманути можна. Тим більше полковника.

Я думаю: куди вона може бігти? Так, я біг би саме туди,

— І Марусі ні слова.

тільки туди. До Новерська — де Господар і чисте повітря.

— Та чує вона усе!

Нехай утікачці вдасться лишень, і можливо, мене відправ-

Жінки не розуміють, як так? Усе ж було в порядку. Зби-

лять услід за нею! Так я думаю, сподіваюся — дурний пес...

рали першокласницю, зав’язували білі банти. Святкування

І вдаю, що сплю.

першого вересня — це ж важливе таїнство. Здається, воно

замінило в країнах соцтабору перше причастя. Те ж посвя-

чення, тільки не Богу — системі.

Прокляття

Маші вранці ніде не було, але всі подумали: мабуть, вже

встала, прослизнула непомітно до ванної, пішла на робо-

Коли довго вдаєш, що спиш, засинаєш насправді.

ту... Мабуть-мабуть.

Я добре виспався того ранку. Не чув, як Мама Оля

Полковник зателефонував ввечері зі своєї Крайновки:

та Ба збирали Марусю на перше вересня. Потім Тамара

— Усе добре у вас, качки?

довго вигулювала мене й курила, не боячись, що батько

— Т-с-с...

побачить.

— Так, тату, все добре. Звісно!

162

163

І ти тут не гавкай, пес — не видавай.

виводить мене на прогулянку, я тягну її слідами сестри. Так, Колами, як усе життя, Оля, Тамара й Ліля біжать і те-

погоджуюся, це, можливо, вже друга помилка за один цей

пер. Задихаються, не спиняються — їм не можна. В них за-

злощасний день — та я ж мушу виправити ту, першу.

гострюється чуття, в цих жінок все, здається, тепер заго-

Я тягну Марусю нагору, повз готель «Дністер», повз Со-

стрюється — чуття, страхи, навіть риси обличчя, — наче

бор Святого Юра... Тут ішов вчора полковник, а сьогодні

у мертвих. Можливо, тепер вони навіть можуть, як я, чита-

йшла Маша.

ти сліди на асфальті.

А ось і вокзал. «Швидкий потяг відправляється...»

Вечір, а Маші немає. Кола розходяться, ніби хтось ки-

— Доміку, рідний, куди ж ти мене завів... — шепоче Ма-

нув камінь в озеро. Або качечка поплила собі — до іншого

руся. — Додому, Доміку!

берега. Кола розходяться: довкола будинку, довкола пар-

— Девочка, тебе нужна помощь? — запитує незнайом-

ку, довкола кварталу... По колу, по колу. І щось, навпаки, ка. Пахне куркою, помідорами і малими дітьми — добре

стискається — навколо горла. Ніби з міста викачали весь

пахне.

кисень і теж, як ріку, запроторили під асфальт.

Та Маруся боїться людей. Вона вірить мені.