Unknown - 2017

імунітет? Може, і я звикну? А може, й ні. Так і буду сахатися

чуттям повторення і — повторенням. Ні, звісно, тут пахне ще

і тамувати подих.

фарбами й пластиліном, який ти так любиш. Клеєм, новеньки-

Добре, хоч Маруся пахне щасливою. Вона, звісно, бува-

ми зошитами. І ще старими книжками, в яких, мабуть, нама-

ла в цій школі й раніше, та не знає її як слід — не вивчила, льовані ваші ці піонери — йдуть строєм у школи. Школи теж

не поміряла відстані кроками, навіть не розпитала толком

намальовані, тож в них не було ніколи військових шпиталів.

дорослих.

А ще — пахне бридко мастикою та дитячим страхом перед ек-

— Розповідай. Розповідай, будь ласка, — просить пол-

заменом і перед батьком. А в тебе, Марусю, батька навіть не-

ковника.

має. Мати продає сигарети в кіоску. Яка ти, в біса, принцеса?

І полковник розповідає. Трохи бреше, звичайно, як

Ні, звісно, я сказав би це трохи м’якше. Та пси ж одна-

і його молодша донька:

ково не говорять.

152

153

— Тут взагалі-то була гімназія, — полковник раптом

Може, ця, що годує птахів, колись вчилася в школі чи то

вирішує додати дещицю правди, як за рецептом. — Для та-

гімназії імені Магдалини? А може, працювала тут мед-

ких... благородних. Імені цієї Марії. Як її, Господи? Тої, що

сестрою під час Другої світової. Для Першої — замолода.

дуже покаялася, — полковник старається, та ніяк не зга-

Хоча де там, вона, звісно, пахне Львовом, але ж із тих,

дає: — Як же... Мама тобі не казала?

хто тут вчився та працював, певно, ніхто не зберігся чи

— Магдалина, — підказує дівчинка.

принаймні не зберіг для себе це місто — втік кудись за кор-

— Яка ж ти, качко, розумниця. І красуня. Точно будеш

дони і за моря. У цій кам’яниці вчилися, мабуть, шляхетні

принцесою, — каже старий.

панночки, йшли до причастя в білих мереживних сукнях —

І мене чомусь аж розриває з обурення. Я сказав би, ким

за таку Маруся й віддала би усе. Справжні принцеси — з та-

буде Маруся... Теж продаватиме сигарети? Недораховувати-

ких і виростають, певно, стрункі леді у капелюшках, яким

меться виручки ще частіше, ніж її мати? Чи, як Олина уче-

не шкода хліба для голубів.

ниця Світланка, сідатиме в чорні автомобілі наосліп? Чи

А Марусю старий навчить збирати зі столу крихти й клас-

шитиме на замовлення за копійки, як Ба? Ховатиме пляшку

ти до рота. Навчить не зважати на біль у подряпинах, коли

на холодильнику, як Тамара? Принцеса! А я королівський

обдираєш навпомацки єдину яблуню на Замарстинівсько-

пес — трохи, щоправда, побитий, слабенький від пісної дієти

му городі. Й колись, боюся, саме Марусі полковник довірить

у вашому двокімнатному палаці з плаксивими трубами. Та

свою таємницю. Одного дня він посадить малу за штурвал,

я мовчу і зриваю злість — на місто, що так багато каже прав-

й буде вона теж без кінця вглядатись у сіру стіну з брезенту.

ди, й на людей, які так багато брешуть, — зриваю злість, га-

І так мимоволі, потроху, стане співвласницею радянського

няючи голубів. Ненавмисно лякаю сухеньку стару, що при-

літака, співучасницею безглуздого злочину. Ні, цю школу

мостилася на дірявій лавці й кидає цим господарям міста

будували не для Марусі.

хліб, відламує великі шматки від буханки. Знайшла ж кого

Я думав усе це й гарчав, як бультер’єр якийсь.

годувати. Старого, мабуть, ця щедрість також дратує. Сам

Пані в капелюшку тікає. Хліб лежить, наче сніг, тіль-

він береже кожну скибочку. Якщо й ділиться з птахами, то

ки ж не тане. Якщо полковник підбиратиме його з землі,

тільки дрібними крихтами, зібраними зі столу, — та й то, буде соромно. Але полковник лише хапає мене за ошийник.

якщо не покладе їх собі до рота під обурені зойки жінок.

Замахується навіть. Та він не вдарить, просто не зможе.

Полковник узагалі схиблений трохи на хлібі. Кожна за-

Хоча навряд розуміє, що я не винен. Я не винен — винне

сохла й навіть поцвіла скибка зникають з кухні в невідомо-

це місто з божевільними запахами. Полковник кричить,

му напрямку. Та впевнений, голубам їх не бачити.

а я й далі гарчу на невидимих привидів — сьогодні, в тон-

Я розбігаюся: геть звідси, крилаті щури!

кому повітрі, запахи голосніші за голоси.

Незнайомка дивиться перелякано з-під елегантного

З дверей школи раптом виходить розпатланий дід, схожий

капелюшка. Голуби розлетілися. Асфальт всіяний білим.