Unknown - 2017

хлопчику на ім’я Ромка... Ромка Лисицький.

під водою, й у порожнечі оселяється голос застреленого:

Цей Ромка ще досі живе в тому правильному дитин-

«Я мечтаю вернуться с войны, на которой родился и рос...

стві — в німецькому містечку поміж лісів. Там, де велике

Но не предан земле тиран...» Коли, хай тобі бультер’єр,

озеро, яке слов’яни колись назвали звіриним. Там, де по-

магнітофон зажує цю касету?

коління герцогів, мабуть, цілили в дичину, а тоді — радян-

— Доню, ти що, нам на зло? Ну хоч на сестру поди-

ські офіцери цілили у навчальні цілі. Й тільки іноді теж, для

вись! — обурюється Тамара.

розваги, у дичину.

— Я дивлюся, — всміхається Маша, на мить прикручу-

— А Високий Замок? Та це ж... Якась безглузда гора зем-

ючи звук: — А вона дивиться?

лі, — каже Маша.

— Машка! Ану припини!

140

141

— «...и не видно конца и края этой войне...» — розповідає

— От щоб подобалось їй. Нехай не на економічний цей,

магнітофон — подарунок Господаря, що досі пахне його ру-

куди всі радять. Машунька ж так добре малює — всі ці зам-

ками, сухими пальцями, що тхнули порохом і грошима.

ки, озера... Може, запитати поради Ярослава Теодоровича?

Тамара вимикає пісню — з третього разу відшукуючи

А, Олюсю? Може, ти запитаєш?

потрібну кнопку, б’ючи по ній з усієї сили, з усієї ненависті

Та Тамара пояснює: все йде за планом. Маші треба на

до життя вшістьох у двокімнатній квартирі.

економічному вчитися, інакше вона пропаде — без «сучас-

Маша зиркає на матір і кулею вилітає з кімнати. Чути,

ної» роботи, без грошей. Зараз усі на економічний ідуть.

як грюкають двері. Спочатку в квартирі, потім — у під’їзді.

Престижніше лише юридичний та міжнародні відносини,

Вона тікає, як була, в домашніх спортивних штанях, у то-

але туди точно без хабаря ніяк. І добре було б, якби Маша

ненькій чорній футболці.

вивчилася на лікарку, але для цього довелося б продати

Мама Оля хапає куртку, хоче наздогнати втікачку. Тама-

квартиру й обидві нирки.

ра зупиняє сестру:

— А художників при капіталізмі, щоб ви знали, ніхто

— Нічого, повернеться.

не годує.

Мама Оля дивиться й, здається, не вірить: як можна не

Жінки замовкають. Бо й справді.

бігти за дитиною? Але Тамара пояснює спокійно, перегор-

І не питайте пса, що знає безробітна випускниця гео-

таючи чергову сторінку роману:

графічного про капіталізм і художників. Та вибір професії

— Вона вже тікала в Донецьку. Та й в Німеччині раз

в цій родині ніколи, здається, не пов’язували з бажаннями

було. Мізки провітрить і прийде. Їй корисно.

чи талантом. По телевізору говорять про економіку, банки

Але я хвилююся. Маша точно повернеться? І невже лише

й бізнес — треба вчися економіці та фінансам. Ось і все.

я вважаю, що із засмученою сімнадцятирічною у вечірньо-

Врешті Тамару вмовлять на одну поступку. Треба купити

му місті може трапитись що завгодно?

тканину для випускної сукні — таку, як хочеться випускни-

Я впевнений, полковник би теж хвилювався, побіг би

ці, а не Тамарі. Щоб сукня вийшла, ніби з магазину. Взагалі

за внучкою, ніхто би не зупинив — але старий якось дрі-

Маша хоче справді купити сукню в магазині — але це ж вже

має під радіохвилями й криками. Велика Ба й Мама Оля по

занадто. Велика Ба шиє не гірше за фабрики, італійські навіть.

черзі, потай від насмішкуватої Тамари, бігають до вікна.

Усі кивають. Мама Оля солоно пахне сльозами, але ки-

Маша приходить аж після десятої вечора, коли Маруся вже

ває теж. Тканина дорога. Так, здається, ніколи не назбира-

спить. Маша мовчить. Пахне злістю, димом і чужими місцями.

ють вони на Марусине лікування.

Дихає, ніби після пробіжки. Зачиняється у ванній кімнаті.

Та й ця поступка не дає нічого. Маша й далі живе царів-

Маші потрібно більше уваги, каже на кухні Велика Ба.

ною-несміяною (чи герцогинею-несміяною?). Пише комусь

Можливо, навіть потрібно її спитати, на кого їй хочеться

листи. І куди б не дивилась — у вікно, телевізор чи на старі

вчитися.

фотографії — пахне чеканням.

142

143

Дитинство її обірвалось десь на залізничній станції

Трептов-парк: воїна з дівчинкою на постаменті і маленьку

«Брест», коли потяг, завантажений німецьким скарбом

капличку під ними, де моляться загиблим дідам. Маша за-

у радянських валізах, тяжко зітхаючи, поміняв колеса. Те-

стигла й молилася — вочевидь, Олексію Цілику, селянину