Unknown - 2017

народження вона отримала від бабусі Віри найкращий по-

— Ні-ні! Послухайте, я ж навіть не знаю, що там всере-

дарунок. Цей подарунок усе виправляв, усе ставив на місце.

дині, — протестувала Маруся. — Ми ж навіть не уявляємо!

Скриню мали забрати завтра, але сьогодні, ще годину тому

А якщо там...

в долоні Марусі затиснений був великий холодний ключ.

— Та ніяких якщо! Тобі потрібне нормальне ліжко.

Ключ до скрині.

Ти ж хочеш бути гарною дівчинкою з рівною спинкою? —

— Таких скринь і таких ключів повно по всьому Львову.

вмовляла Оля.

В мене теж колись була така скриня... — сказала онуці пані

Та переговори, як кажуть по телевізору, зайшли у глу-

Віра.

хий кут. Тож Цілики вирішили відпустити малу до бабусі

— Така? Точно така?

Віри — субота ж. Мама Оля провела доньку до колишньої

— Авжеж, — відповідала пані.

свекрухи й пішла додому, а там і на зміну вже треба було, І Маруся дивувалась собі: й чого раніше було їй не роз-

в кіоск. Ну хто ж знав, що пані Віра сьогодні вирішить,

казати про скриню цій другій, такій львівській, бабусі?

що в неї високий тиск, і маршрут вниз і назад угору по

Вже давно ключ повернувся би у замку, й щось дивовижне

132

133

вилетіло б назовні: бальна сукня чи книжка з безліччю

асфальт врізався у її долоні, витинаючи візерунок поверх

фантастичних історій, чи може, навіть саме світло.

усіх ліній життя і долі.

Другим подарунком Марусі в той день стало намисто,

Марусі боліло — і тут, і там. І вона хотіла не плакати —

яке вона вже багато разів просила у пані Віри — тому, що не

але трохи, мабуть, таки плакала. Збіглися люди. Сварили

бачила, як воно виглядає. Фарба насправді давно облізла, якогось Степана, мабуть, велосипедиста так звали, і ще сва-

видаючи таємницю підроблених перлів.

рили батьків Марусі.

Я підозрюю, пані Віра просто забула про те, що в її ону-

— Як нічого не бачиш?

ки бувають ще й дні народження. І всі ці дари випадкові,

— Боже, вона осліпла! — шепотіла поруч якась жінка.

вигадані в останню хвилину, нічого насправді не варті. На-

— Не хвилюйтеся, — відповів хтось. — Здається, вона

мисто, яке пані Віра назвала спадком ще від своєї бабусі, вже й була сліпа. Я знаю її, вона живе на Лепкого, їх там

куплене, мабуть, у радянському магазині копійок за сімде-

багато в квартирі, ще, знаєте дід старий гуляє з таким куд-

сят, а ключ просто не підійшов би. Чого б це він мав під-

латим брудним собакою.

ходити?

Маруся запевняє, вона сказала би всім, що пес не бруд-

Але тепер цього вже не перевіриш. Маруся рушила

ний, а просто шерсть, мабуть, посіріла, але говорити вона

із дарами додому сама. І добре, що хоч подолала дорогу.

не могла — тільки скиглити, теж, наче пес, від болю в руках

Дівчинка виправдовується: було не так уже й складно. Їй

і коліні.

же казали, вона осліпла так вчасно. Хоча я, приміром, на-

Марусю віднесли додому. Мазали, як і нас із Машею

віть не уявляю, як це взагалі можливо — вчасно осліпну-

раніше, перекисом і йодом. Висмикували з рани травинки.

ти? Але лікарі так казали, пояснюючи схвильованій Мамі

Заливали медичним клеєм. Марусі навіть дали таблетку

Олі, що її донька звикне так жити, адаптується. І водно-

знеболювального — та це не допомагало. Маруся рюмсала

час, вона колись бачила світ, і щось пам’ятатиме, пев-

тихо й просила:

но...

— Мам, заспівай щось.

Маруся прямувала додому. В одній руці палиця, в ін-

А Мама Оля перелякана більше за доньку. Аж трусить-

шій — ключ, намисто — в сумці через плече. А тоді щось

ся. Діти — це взагалі в людей слабке місце. І ось вона за-

почулося вдалині. Маруся озиралася — не для того, щоб

співала:

бачити, звісно, — для того, щоб зрозуміти, звідки цей

— «Что тебе снится, крейсер Аврора, в час, когда утро

дивний звук. Але щось завадило їй. Може, надто гарно

встает над Невой…»

співали пташки або великий ключ, зігрітий в руці, спан-

Це була пісня про комуністичну революцію. Мама Оля,

теличив Марусю своєю значущістю. Потім щось дзенькну-

певно, співала її ще на шкільних уроках музики — в якій би

ло, зашипіло й дзенькнуло знову, і хтось зойкнув, і щось

точці соціалістичного світу не вчилася. Втім, жінка швид-

штовхнуло Марусю вперед. Вона врізалася в асфальт — чи

ко збагнула, що з переляку співає для Марусі щось не те —

134

135

збагнула, можливо, тому, що Маша, яка стояла у дверях, А оскільки місця між шафами в коридорі та ліжком