Unknown - 2017

Гра закінчується, й дівчинка нудиться знову. Знову за-

нуті з серванту, як з моря на сушу, порцелянові риби з роз-

водить розмову про скриню — раптом всередині взагалі —

зявленими ротами, і балерина з одною ногою, і горнятка

королівська корона, спадок засновника міста. Версію про

120

121

бабусині сукні Маруся не озвучує більше — надто дратівли-

всіх і ставлять свої каверзні запитання тільки для того, щоб

во Ба реагує на такі припущення про її вік. А може, в скрині

змусити дорослих промовляти відповіді вголос.

старі книжки? Незнані досі історії, які хтось так і не нава-

Це ще поталанило, що ми, собаки, німі. Хоча, а про що б

жився розповісти. Я не знаю. Скриня, мов чорна діра, не

я спитав? Мені ж усе ясно. Не було ніколи ніякої Атланти-

пахне нічим, крім своїх залізних боків. Тому вона мене

ди. Весь світ — Атлантида. Щойно хтось його губить, хтось

і притягує.

інший знаходить — і скоро загубить теж. І так без кінця.

Потім Маруся припускає раптом щось зовсім страшне,

Світ — нерозмінна монетка, застрягла між каменями, доки

страшніше за версію про провалля до інших галактик.

її не знайде дитина. Колись на таку монетку можна було

— А що, як там хтось мертвий всередині?

купити морозива, тепер — нічого уже не купиш. Інфляція,

— О Боже, що ти говориш, Марусю! Дитині не можна

зміна влади й суспільного ладу, заміна банкнот і карбова-

говорити про смерть!

них профілів. Тільки морозива хочеться все так само. На-

Дивна думка. Звідки вона в людей? Можливо, це в гар-

віть собаці.

нізонних містечках від дітей завжди щось приховували?

Маруся бере до рук срібну ложечку. Нею колись году-

Випадково загиблих на стрільбах солдат, бойові завдання, вали маленьких Тамару та Олю, потім Машу, тоді — Мару-

а може, чорні квадрати таборів, добре видимі з північного

сю. Чомусь Велика Ба думала, що дітей треба годувати саме

неба. Але Маруся не розуміє обмежень, не бачить:

срібною ложечкою.

— Коли Атлантида потонула, люди ж померли. Але з’я-

— Це твій прадід забрав у фашистів, — пояснює Оля. —

вились нові та знайшли скарби. Й хіба господар скрині не

Як у твоєму улюбленому кіно.

повернувся б за нею, якби був живий?

— У кіно ложечку не забирали... — задумується Маруся.

Мама Оля пояснює, звісно: повернутися не завжди

Уточнює: — Дід у фашистів забрав?

можливо. Іноді все, що ти можеш, — залишити своє для ін-

— Так, а в кого ж.

ших людей.

Та Маруся ще не закінчила із питаннями:

— Але людям, які потонули разом з Атлантидою, не

— А фашист купив цю ложку для себе? Навіщо йому

шкода було б, якби ми її знайшли?

така гарна? — Маруся вкотре ніжно обмацує вензелі най-

— Ні, я... Я впевнена, що не шкода. Атланти ж були доб-

ціннішого родинного скарбу.

рими.

Дід, батько Великої Ба, повернувся з Берліна пораненим

— А ми?

переможцем, привіз оцю ложку, якусь мереживну скатер-

— Що ми?

тину, яка так і зосталася десь під Баку, та окуляри в золо-

— Ми добрі?

тистій тонкій оправі. Коли одягаєш — світ розпливається.

Це складно — розмовляти з дитиною. Тому дорослі

Той фашист, що носив їх, мав, мабуть, дуже поганий зір.

й сюсюкають. Іноді мені здається, діти знають більше за

Ніхто так і не замінив скло.

122

123

— Може, фашист купив її не для себе, а для родини.

до своєї радіомушлі, й слухає-слухає-слухає, на коротких

— А у фашистів буває родина? — дивується Маруся.

і довгих хвилях...

Видно, в радянських фільмах, про це сказано небагато. —

І що, діти фашиста теж їли з цієї ложки? А чим же вони

тепер їдять?

Кіоск

— Припини дурні запитання! Інакше не будемо більше

бавитись в Атлантиду.

Де б не працювала Мама Оля, Маруся любить

Але Цілики й далі бавилися. Гра потрібна була Марусі.

посидіти в неї — тепер ось ми сидимо в кіоску. Світло ліх-

Тільки зі срібної ложечки ніхто чомусь більше не їв, і цу-

таря проповзає до металевої буди, минаючи сигаретні бло-

кор в міцному чаї розмішувати нею перестали — покла-

ки, марси-снікерси та жувальні гумки. Всередині тіні від

ли до серванту вже навічно, біля іншого безглуздого тро-

марсів різкі й загадкові, ніби справді це не цукерки — залі-

фею — окулярів, в яких розпливається світ.

зо й базальт інших планет.

А потім, коли Маруся втомиться, мати читатиме їй

Маруся каже, в кіоску не менш цікаво, ніж на уроках