Unknown - 2017

всі жахливі факти, репресії, «перегиби на місцях»... Читала

мала. «Мой адрес не дом и не улица, мой адрес...» — проно-

і забувала. Оля не з тих, хто ловив хвилі іноземних радіо-

ситься в голові пісенька, ніби прив’язана до цього питання, станцій, хто шукав чогось закордонного, окрім зручних ту-

як вузлик напам’ять.

фельок або джинсів... І річ не в тім, які книжки вона тепер

— Ми з-під Харкова, — Мама Оля зробила вибір на ко-

прочитає — картина світу в її голові просто не зможе отак

ристь Крайновки.

взяти й перевернутися.

І вже не так і важливо, що відбулося потім.

Молодий директор умовляв Маму Олю залишитися. Ка-

— Чудове українське місто... Ось ви вчите дітей, як по-

зав: «Ви ж атестувалися! Все ж нормально! Перевірка ж не

чалася Друга світова в Україні. А ви знаєте, що відбувалося

встановила нічого такого. А ви стараєтеся. Ось мову так доб-

в 41-му зовсім поруч із вашою школою? Ось там, — чинов-

ре вивчили. Та що ви думаєте, інші вчителі історії кращі за

ниця махнула рукою.

вас? І у вас же донька...»

— Де... де управління міліції?

Завуч сказала: «А я вас попереджала».

— І там, так. І в Бригідках. Ви знаєте?

— Ні, річ не в тім, — пояснювала вже нам, на кухні, за-

Мама Оля мовчала. Вона розгубилася.

плакана Мама Оля. — Мені ж заробляти треба. По-справж-

Хоч будь-який львівський пес міг би відповісти на це

ньому. Я влаштуюсь кудись, щоб платили. А історії я справ-

просте запитання.

ді не знаю. Я зовсім заплуталася. То тільки одну історію

Ні, ми не знали ні років, ні імен жертв, ні партійної та

вивчила, тепер — інша. Краще б я на математику пішла,

національної приналежності вбивць, ми вже не чуємо мов,

у мене ж були здібності... Я заплуталася. Ну справді.

118

119

Можливо, Мама Оля карала сама себе — не так за не-

для кави, з яких ніхто ніколи не наважується випити кави, знання історії, як за своє «гріхопадіння». Ну, яка вона вчи-

і попільничка — в родині ніхто не курить, і брошка — сріб-

телька після всього?

на квітка з гранатом у серцевині. Цю брошку полковник по-

Полковник сварився, кричав так, що, мабуть, гідно по-

дарував дружині, коли вона народила Олю.

мстився любительці симфоній Бетховена поверхом вище:

Весь цей священний скарб зазвичай зачинений у сер-

— Куди ти, дурна, без роботи? Як без роботи можна?

ванті. Велика Ба ніколи й нікому не дозволяла його зачіпати

Одна вже он... — він несміливо махав рукою до цариці Та-

дарма. Бо ж ніколи в житті вони більше не зможуть купити

мари. — Як без роботи?

щось схоже. Але тут — бери все, що хочеш, Марусю, зна-

І справді — як? За місяць Мама Оля влаштувалася про-

ходь раз за разом свою Атлантиду маленьких речей. Марусі

давцем у маленький кіоск недалеко від дому.

все можна.

І Маша не розуміє — як так? І гри цієї не розуміє теж.

Ревнує до молодшої сестри.

Атлантида

І поки Маруся відкриває острів за островом, швидше

за Колумба й Васко да Гаму, Маша ховається в кухні з аль-

Львів — насмішка з легенд про затонулі міста.

бомом і олівцями, малює, наводить чорним фломастером

Про Атлантиду та Кітеж російський. Замість потонути са-

розвідні мости.

мому — Львів причавив своїм тілом єдину слабку ріку. Той,

— Раз, два, три, чотири, пять, вышел зайчик погу-

хто живе біля моря, дихає сіллю, дивиться в далину й від-

лять, — рахує Оля. — Вдруг охотник выбегает, прямо в зай-

чуває себе, мабуть, підвладним стихії. А тут можна чути, чика стреля...

вдихати ріку під асфальтом. І що, почуватися переможцем?

— Рибка! — вгадує Маруся, рятуючи зайчика. — А це

Не знаю, запах такий собі.

мамина червона ручка, оцінки ставити.

А Маруся ось любить бавитись в дивну гру. Сідає на

— Червона, — зітхає Оля.

скриню, підібгавши під себе ноги, та вимагає:

Маруся не звикла, що мати більше не викладає в школі

— Розкладіть мені Атлантиду, будь ласочка!

історію.

Дорослі слухаються. Довкола Марусі ростуть острови

Мала, звісно, впізнає будь-яку річ з єдиного дотику, ще

чарівного архіпелагу: ті самі ненависні баночки з краде-

до того, як мисливець піднімає рушницю. Це просто така

ними парфумами, кудлаті ляльки, гумові тваринки, м’які

гра — у диво. В те, що Маруся — володарка важливого дару

ведмеді, кулькові ручки, холодні нефритові намиста, срібна

впізнавання речей.

ложечка, потемніла від розмішування цукру у чаї, і витяг-