Unknown - 2017

від’єднується від ракети. Полетіло, щоправда, не в кос-

разом ловили м’яча, — то вже не хотіли розходитись. Я на-

мос — в обличчя. Кровищі було... А діти надворі все вирі-

віть думаю: так ставалось завжди. Щоразу з новими радян-

шували рівняння й сміялися.

ськими дітьми, що оселялися в цьому дворі з відрядженими

Полковник притис рану рукавом, та сорочка швидко

до Польщі батьками, з кожною групкою маленьких «міс-

ставала червоною, як піонерські галстуки.

цевих». Діти зійшлися через загублений м’яч і плаксивого

Від болю й яскравого сонця він, мабуть, не розбирав до-

хлопчика, й виявили, що можуть одне з одним заговорити.

роги. Вхопився рукою за перила підвалу, на мить застиг...

Не дуже легко — та можуть. Поводилися, як інопланетяни,

Тепер всі діти дивились на нього. Здавалося, замість рота

що зіштовхнулися із земною цивілізацією. Що там, ви каже-

в полковника була велика червона пляма. Лезо, вдарившись

те, варто було б землянам транслювати у космос, очікуючи

нижче носа, понівечило шкіру на підборідді та над губами.

контакту? Рівняння Ейнштейна? Його діти поки що не вив-

— Pułkownik w krwi! — крикнув хтось перелякано поль-

чали. Тому взяли крейду й написали на асфальті найскладні-

ською.

ше з доступного їм — квадратне рівняння. Можливо навіть,

— Pułkownik w krwi... Pułkownik w krwi... — зашепотіли

його написала Оля чи якась інша розумна дівчинка — Оля

інші.

точно не пам’ятає. Поляки подивилися й накреслили на ас-

Радянські діти мовчали.

фальті рішення. Радянські схвально кивали.

— Папа! — закричала маленька Оля.

372

373

Полковник щось у відповідь пробулькотів. Мабуть, У будинку навпроти миготять у вікнах свічки, зовсім,

хотів заспокоїти всіх, мовляв, нічого страшного — та

як тут, на торті.

розібрати було неможливо.

— Загадуй бажання, тату.

Оля й Тамара побігли додому за батьком. Діти, мабуть,

Та запах свічок вже змішався зі запахом смутку. Бо люди, знов розділилися, а то й розійшлись по своїх квартирах —

звісно, згадали, сьогодні — четверта субота листопада. Всі

постійних і тимчасових.

уже знають — хіба що крім немовляти — чому сьогодні вог-

А в полковника дотепер залишився тоненький черво-

ники на підвіконнях. Мушля розповідала про це ще зранку.

ний шрам. Наче старому зашили рот або хотіли намалюва-

Полковник дмухає. Вогники згасають. Усі аплодують.

ти хрест — ножем перпендикулярно до лінії губ.

Мовчки шукають ніж, чомусь не вмикаючи світло.

Ось і все. Ось і все? Я відмовляюся вірити. То це й весь

— Слухай, дідусю, а твоя Крайновка — це ж Харківщи-

секрет «полковника у крові»? А страшна таємниця? В пол-

на? — раптом питає Маруся. І я під столом відчуваю, як

ковника ж має бути страшна таємниця. Та є лише ця дурна

Тамара намагається пхнути її ногою, промахується, влучає

випадковість.

в мене. Маруся продовжує: — Ти щось про це пам’ятаєш?

Полковник мовчить. І ніхто не наважується перервати

мовчання. Пахне тортом, сірниками і керосином. Генріх

День народження

прокашлюється. Вовтузиться немовля.

— Я забув, — каже старий нарешті.

У полковника свято. Не ювілей — ювілей ми

Ну так, ти забув, старий, — забув чи засипав хлібними

з Марусею пропустили, поки шукали одне одного у столи-

кірками... Маруся теж діду не вірить. Може, тому, що з мо-

ці. Але в такому віці кожен день народження — перемога.

лодшими розмовляють іноді так само щиро, як з псами.

Старий ще клянеться дожити до ста, а сьогодні — сімдесят

— Дідусю, але... Ти хіба не розповідав колись? Щось про

шість. Коли він народився, Сталін якраз виголосив, що по-

сестру. Ти точно казав щось, я просто не пам’ятаю, бо була

чинається велика трансформація — і трансформація поча-

ще...

лася...

— А може, я вигадав? — обриває Марусю полковник.

Маша гойдає на руках сина. Оля запалює на торті свіч-

Мені з-під столу не видно, але я впевнений, що дивить-

ки — скільки знайшли. Маруся вимикає світло. А далі все

ся він на Олю. І тиша така. Як у тому лісі з мого сну. Дерева, йде шкереберть. Цілики помічають в вікні щось дивне,

дерева, сніг, на снігу — сліди лап твого пса. І світить черво-

якесь мерехтіння.

ним вогником горобина.

— Світла нема в сусідів? — коментує Тамара. — Ох, ця

— Як вигадав? — запитує Оля.

ваша країна!

— А як? Ти ж ось вигадуєш історії у крамниці. Ті, які