Unknown - 2017

сполохають, і вона заховає щось на холодильнику. Але й Та-

вона має стати мені людиною-поводирем.

мара мені тільки ввижається. Тут нікого нема.

Щось стається між Марусею та Степаном. Вона каже:

Полковник майже не сварить нас із Марусею. Хоча ба-

«Я зрозуміла, що ми дуже різні», а Степан у відповідь таке

чив на площі по телевізору. Може, тому, що й сам би...

пафосне: «Ти моя, ти стала моєю тоді, коли нікому не була

Мене не було, здається, тижні зо три. Хіба більше? Та

потрібна!» Але ж Маруся завжди була потрібною, хіба ні?

з квартири на Лепкого щезло стільки речей! Навіть світлини

Коли не вчуєш нічого з людської крові, слова видаються без-

з Великою Ба позникали зі стін — мабуть, комусь було боля-

глуздими.

че дивитись на них. Залишилася тільки одна світлина — та, Зате місто я бачу тепер інакше — таким, як бачить його лю-

де в Тамари малиновий галстук, а Цілик — ще капітан.

дина, щойно зійшовши з літака чи автобуса. Я не провалююсь

Коли він помре, жінки, можливо, і цю світлину сховають.

в глибину, не хочу знати справжніх історій. Просто гарне міс-

А може, і викинуть, як викинули вже стільки всього — су-

то. Екскурсоводи з яскравими парасольками розводять групи, конь, іграшок, туфель на високих підборах... Кажуть, усе це, як на параді. Шукати Львів — кому який хочеться, — Львів, поки мене не було, Оля з Марусею зав’язали у великі міш-

Lemberg, Lwow, Львов, Львів. Екскурсоводи ці, я сподіваюсь, ки й винесли до смітників. І не шкодують досі. Здається, якраз із тих, що розповідають легенди про кохання та каву, Цілики тепер позбуваються мотлоху з тим же завзяттям,

з тих, що вчать загадувати бажання, тримаючись за бронзовий

з яким колись накопичували його. Куди поділися пласт-

ніс — і це в кращому разі — якогось бідолашного пам’ятника.

масові літачки? Маруся ж любила страшних порцеляно-

Місто має виконувати бажання туристів. Аякже.

вих риб... Може, Цілики відчули нарешті, що залишаються?

358

359

Так, давно пора. Вже й Велика Ба, як коріння великого дерева, Засмагла цариця кивала й згадувала: що то воно «від-

лежить в цій землі. І старий каже, викупив місце поруч — тож

повідні структури»? Відірвалася від життя. Зате Тамара

він залишається точно. І все — немає потреби накопичува-

раптом знайшла союзника. Маленького й ще заховано-

ти речі й коробки. Це коли загубився в просторі й часі, тоді

го в чужому тілі — та це нічого... Галина на компроміс не

чіпляєшся за пожитки. Зберігаєш старі незручні туфлі, бо ці

йшла, тож Тамара й сказала доньці: хочеш родити — роди.

туфлі — твій дім, як чоботи — дім солдата. Іншого-бо нема.

Й це також означало: повернись нарешті додому.

Так я міркую собі, та насправді зміни мають цілком про-

Я думаю, може, Маша ніколи й не вибирала. Просто

заїчну, хоч і важливу причину. Є новина, і велика. А мені її

слухала балачки двох старих, одним оком завжди спогля-

ніхто навіть не повідомив — зі мною взагалі, правду кажу-

даючи небо через балконні двері — сріблясті авіалайнери

чи, ні в кого тепер немає часу говорити. Чи то підводить

злітають з аеропорту.

зіпсований слух?

Мама Оля переживає, каже, вагітність складна, таз вузь-

Виявляється, Тамара вже не в Іспанії — рвонула до

кий, і неправильний резус-фактор, а тут ще в поїзді їхати.

доньки. Мадрид — Київ, Київ — Донецьк. Там, у похмурій

Та мені ясно — дитина житиме. Це ж буде дитина Ціликів.

дев’ятиповерхівці біля аеропорту довго говорили втрьох:

Тамара повернулась до Львова на кілька тижнів раніше

засмагла Тамара, тітка Галина, яка щойно женила сина,

за доньку — командувати ремонтом. Байдуже пройшлася

і Маша Цілик — певно, бліда, — бо вагітна й самотня. Ромка

квартирою. Шкодує за чимось, але мовчить. Ні, легалізува-

Лисицький якось зайшов попрощатися перед весіллям —

тись не встигла. Руки стерті від мандаринових гілок — пах-

і попрощався. Чи то Маша сама зайшла, вчинила так, як

нуть соком так сильно, що це вже, певно, назавжди. Як Гос-

хотіла? Залишила собі щось справжнє від вигаданого хлоп-

подар колись ногами, Тамара шкірою вивчила географію:

чика з тонкими плечима.

там, де ростуть мандарини, рано з’являються зморшки.

Ясно тепер, чому вона облишила свої шуби. Ніхто її не

А телефон дзвонить щовечора — якийсь іспанець все кличе

зурочив. Просто й від шуб, і від Пітера, і від Ромки її те-

Тамару назад. Маруся швидко десь роздобула розмовник —