Unknown - 2017

Тільки снігу й людей на площі все більше і більше. Все

на смак, і подекуди пити її не варто, та коли й ця вода за-

кружляє: запахи, прапори і сніжинки. Все танцює довкола

мерзне... Знаєш, що люди викидають не так вже й багато їжі

готелю з написом «Україна». Чи то тільки мені так здається, і не так уже часто годують бездомних псів. Коли ти безхат-

бо раз за разом я вдивляюсь у вікна на останньому поверсі.

ченко, спиш коротко і тривожно, і майже не бачиш снів.

Відволікаюся і втрачаю слід.

Крім одного — того, де шукаєш дім.

Я наче на місці, і все ж — я загубився.

Ліс. Ти біжиш. Дерева, дерева, сніг, на снігу — сліди лап

Добрий чолов’яга запрошує мене до намету. Я йду на

твого пса.

запах гарячої їжі. Та потім, як завжди, приходить такий, що

Я не я. Уві сні я полковник. Я хлопчик Іванко, рудий,

каже «не можна з собаками».

клаповухий. А втім, сиве волосся вперто падає мені на очі, Тільки хто ж тут з собакою? Тут тільки собака. Я — сам

наче сніжить. Поміж чорних струмків я шукаю жолуді, об-

по собі. Немає в мене господаря. Я нічий. Вільний тобто.

дираю з дерев кору, мені світить червоним вогником горо-

Тепер уже точно.

бина.

Отакий вільний, я й ночую на вулиці. Мороз не великий, та, У лісі тиша така. А я розгрібаю сніг і зігниле листя, на-

коли прокидаюся, на мить здається, що я помер. Заніміли лапи, мацую шорсткі плоди. І нарешті — розсип жолудів на доло-

але найгірше — зникли всі запахи. Сніг тепер просто такий, нях. «Мамо! Знайшов! Подивись!» Тиша така. Нікого немає.

як в телевізорі — сніг, який не пахне нічим. Звуки теж зникли.

Більше нікого немає — відлунює в голові. Й раптом в цій

Тільки стріляє щось. І я лякаюся: це Мисливець? Він отримав

тиші гуде щось, як джміль. Усе голосніше. І ось уже рев

таки свій наказ? Куди він цілить? У кого? Люди довкола руха-

заповнює вуха, і ліс, і весь світ — літак. Я намагаюсь роз-

ються беззвучно, і я гублюся в просторі й часі. Що відбуваєть-

гледіти його в небі, я задираю голову. Літак прилетів уби-

ся, де і коли? Стріляє то справа, то зліва, так, ніби я — на лінії

ти мене? Як завжди? Але ні, уві сні я знаю: війна ще навіть

вогню. Не розрізнити своїх і чужих. Тільки безглузда картинка.

не почалася. Ще десь танцюють. Ще світяться десь вітрини

На щастя, мене знову запрошують до намету, я грію-

кав’ярень. Ще гімназисти тікають зі своїх занять і біжать на

ся — й запахи повертаються. А разом з ними й думки при-

гору, звідки видно все місто. Уві сні мені навіть відомо, що

ходять в порядок. А стріляє — стріляє у вухах. Треба ж таке

літаків, які так загудуть, — ще немає. Перший реактивний

придумати — снайпер... Я просто застудився і все.

літак побудують тільки 39-го року. В СРСР — тільки після

Так починаються мої найважчі дні.

війни, коли я вже буду... І я розумію, хто там, на висоті. Хто

350

351

ще міг прилетіти по мене, по нас із мамою, батьком, сестрою

залізна брама відчиняється переді мною — я залітаю все-

й братами, яких у мене іще багато? Я кидаю жолуді в сніг, редину, деруся нагору: «Я повернувся!» Двері на третьому

я махаю руками — собі самому. «Я тут! Сюди!» І попри рев

поверсі, а за дверима — дерева, дерева, сніг, на снігу — слі-

двигуна, пілот мене чує, я знаю. Він опускається нижче, так, ди лап. І світить вогником горобина. Тиша така, і раптом —

що навіть страшно стає — раптом не вийде з цієї фігури, як

ревище літака. Зерна падають з неба. Та я вже знаю — пілот

СУ-27 у Львові тоді, коли я вже буду... Це неважливо.

не впізнає мене.

Пілот мене впізнає. Набирає висоту, попри всі зако-

Мені треба додому. Треба донести горобину, жолуді

ни аеродинаміки. Попри закони він і врятує нас. Хоч це

та кору. Ніхто не зупинить мене, не заборонить принести

заборонено. І літак кружляє над лісом, і сніг обертається

хоч це додому. На мене чекають... І раптом я бачу його —

раптом на зерна пшениці. І я знаю, що всі вони наші. Саме

мій дім. Не хату — будинок по вулиці Лепкого. Чекайте,

ті, що ми сіяли й жали, ті, які в нас відібрали. І я підставляю

в мене ж там є хліб — оті кірки, я ж їх ніколи не викидав...

долоні, я відкриваю рот. Я хочу танцювати під цим дощем.

Я прокидаюсь, тепер по-справжньому. Стрілянина

А потім із неба летять вже не тільки зерна — а всі хлібні

стихла. Тиша така. І холод. Здається, я марив — і досі марю.

кірки, які я ніколи не викидав, всі шматки хліба, які всі ми, Я, може, помру. Здійсниться прокляття. Господар убив