Unknown - 2017

нює крок. Та я біжу за ним. — У мене немає нічого пожер-

бувати. Повернутися до Господаря. А Цілики? Їм добре

ти, — каже Мисливець. Але я ж нічого й не прошу, й урешті

340

341

він впізнає мене: — Ти часом не той пудель, який... — ну

А ми приїжджаємо до великого міста. Немає високих

згадуй, Мисливцю, згадуй. — Той, що не вмів полювати?

сосон, а озера, якщо і є, сховалися в бетонному лабіринті.

Смішно. Мені так смішно й сумно водночас. Ясно,

Голі дерева самотньо хитають вітами.

що імені мого він не згадає, але Той-Хто-Не-Вмів-Полю-

— Як же тебе звати, а? — питає Мисливець.

вати — це занадто дивне ім’я, навіть для мене. А я пам’я-

Він згадує моє ім’я, коли ми під’їжджаємо до висотки:

таю, Мисливця звати Вадимом — раніше я думав, від сло-

— Ось ми і вдома, — каже. — А, точно, ти ж Дом? Як

ва «вада», та тепер я вже мудрий пес: Вадим — це той, хто

гора в Альпах... Я пригадав тепер.

приносить біду. Втім, хіба хтось відповідає за своє ім’я?

Вадим усміхається і чогось боїться. Й чого Мисливець

Мені Мисливець має принести щастя. Він завжди був доб-

може боятися? Не можу собі уявити.

рим до мене.

У квартирі все пропахло вином. Валяються на підлозі пляш-

Мисливець йде геть — я слідом. Зупиняється — я сідаю

ки, келихи з кривавими колами. Мисливець ходить кімнатами, й чекаю. Зупиняється — я чекаю. Знову і знову. Я напо-

кличе якусь жінку. Ось воно що. Він, мабуть, боїться, що з нею

легливий, і так ми проходимо половину Львова, аж поки

щось трапилось. Я відчуваю, як страх множиться, прилипає до

Мисливець ховається від мене в якійсь пропахлій потом

горла, заважаючи дихати. Вадим навіть кидається до прочине-

будівлі. Виходить за кілька годин зі спортивною сумкою на

ного вікна, шукає, там, за вікном, на асфальті, — немає.

плечі. З сигаретою, затисненою між пальців.

Я обережно рушаю до дальніх кімнат. Мисливець — за

— Хай тобі чорт, — каже, — ти все ще тут, псино?

мною. Хтось невидимий лежить під ковдрами. Вадим зачи-

Я дивлюся на нього й киваю: відведи мене до Господаря,

няє вікно — мабуть, аби жінка не застудилася. Але вона не

відведи мене до Господаря, відведи мене до Господаря, від-

застудиться — вона така п’яна, їй не страшний протяг, їй

веди... Якщо можливо отак передавати думки, я, вочевидь, нічого не страшно.

впорався:

Мисливець миє посуд і прибирає. І наче виправдовуєть-

— Ну добре, — каже Мисливець. — Поїхали.

ся переді мною:

І ми їдемо. Моє собаче серце б’ється у такт із львівсь-

— Сестра.

ким трамваєм, а потім — у такт зі стуком коліс швидкісного

Він знову дзвонить Господарю — Господар не бере слухавки.

потяга — так називається, хоча він такий самий швидкіс-

Жінка прокидається і кричить, намагається прогнати

ний, як я королівський. Провідниця не любить собак, але

Мисливця з «її квартири», та він легко відкидає її до стіни.

боїться сперечатися з пасажиром. Потяг їде — далі й далі

Божевільна жінка б’є посуд, який Мисливець щойно помив.

від Львова. Як моє собаче серце: та-да-да-дам. Я понад усе

Уламки летять — я ледве встигаю заплющити очі. Мисли-

сподіваюся, що ми їдемо до Новерська. Новерськ тільки

вець хвилюється: що ж ти, сестричко, калічиш собаку?

в уявленнях чужинців жахливе місце, насправді ж довкола

Що ж ти знову смітиш? Він зачиняє її в кімнаті. Мисливець

прекрасні озера й ліси...

любить сигарети і чистоту. Й можливо, трохи — собак.

342

343

Так ми живемо. Насправді жити тут можна лише, коли

Я тримаю слід, концентруюся тільки на ньому, намага-

жінка зачинена, спить чи дивиться телевізор. А по той бік

юся не провалитися, та чим далі йду, тим частіше провалю-

екрана з’являються помаранчеві прапори — море людей

юсь в глибину. Якщо я не вполюю Мисливця, я тут пропаду.

з прапорами. Господар не бере слухавку.

Та мені вдається — я перестаю помічати, що за проспекти, А потім Мисливцю телефонують. Він зачиняється

провулки, базари та переходи долаю. Слід тягне мене за не-

у кімнаті, а виходить уже одягнений, знову з великою спор-

видимий повідець. Уже близько. Уже тепліше. Сходи, охо-

тивною сумкою на плечі. Каже:

ронці, килим із запахом тисяч ніг. Лапи ковзають на мар-

— Я маю їхати, — дивиться на жінку, на мене. — Сес-

муровій підлозі. Вгору, вгору, вузьким коридором направо.

тричко, не пий, гірше буде. І я тебе прошу, годуй собаку. Це