Unknown - 363924d9-3ce5-49be-b681-80914338c903 out

Він і це зауважив…

— Я лікар-психолог. Зараз пишу працю. На такі семінари їжджу з нареченою, мов на роботу, — сміється.

— А можна за цією методикою працювати самостійно, без тренера? — наважуюся озвучити перше запитання.

— Так, звичайно! — молодик завзято, наче тільки й чекав, доки я проявлю ініціативу.

— То чому ж ви не займаєтеся цим вдома чи принаймні самостійно? Адже такі подорожі недешеві, а разом із семі­нарами й поготів… — допитуюся, бо не можу вловити оче­видного.

— Тому що ми ліниві, — вклинюється його наречена.

Обоє сміються. Мені раптом стає бридко, наче босою ногою розчавила великого жука із зеленими нутрощами. Не знаю, з чого саме сміються. Із себе? Зі своєї ліні? Чи з мого туго­думства?

Шукаю поглядом своїх супутниць. Ось вони. Досі біля реєстраційного столу. Не надто ввічливо перебиваю Марію на півслові, перепрошую молоду пару і йду до своїх супут­ниць. Наближаючись, чую, як Світлана уточнює, що саме входить у вартість семінару, чи обід також туди входить і що в такому випадку входить в обід. Адміністратор терпляче відповідає на всі їхні запитання, але все частіше поглядає на годинник. Бракує ще одного учасника. Нарешті чоловік полегшено зітхає, залишає моїх супутниць наодинці з де­сятком ще ненароджених запитань і замикає двері. Примі­щення, в якому проходить семінар, належить готелю. Тут усе декороване в місцевому стилі. Бездоганна простота й вишукана лаконічність. Акварель на стінах, багато дерева і білий атлас фіранок на вікнах, які ніколи не замикаються. Немає потреби.

Тренер займає місце в центрі півкола. Пропонує познайо­митися й озвучити причину своєї участі у семінарі.

Господи, звідки ж я знаю, чому я тут? Що не так зі мною? Якби ж то я знала… Бо втратила дитину? Мабуть, ні, бо, попри все, це було моє рішення. Бо Ростик закінчив життя самогуб­ством? Також ні, бо це було його рішення. Бо хочу заміж? Так усі ж хочуть заміж… Бо ті чоловіки, з якими я мала стосунки, всі як один були одруженими? Ось. Мабуть, таки це. Але як маю в цьому зізнатись? Про мене, вже краще бути пияком, ніж… Ніж ким? Курвою?

— Мене звати Світлана. Я скоро народжуватиму, але в мого чоловіка — коханка.

— Дякую, я зрозумів. Постараємось розібратися.

— Я Тамара. Я давно не люблю свого чоловіка і готова від нього піти, але не наважуюсь про це сказати.

— Дякую, я зрозумів. Постараємось розібратися.

— Я Олексій. Я позбавлений приватного життя, не можу одружитись, бо досі живу з матір’ю.

Почувся легкий рух. Наче хтось тихесенько засміявся. Олек­сій також усміхнувся. Це приємний чоловік спортивної статури. За інших обставин я б могла звернути на нього увагу. А зараз я йому заздрила. Його сміливості і його спокою. Ще один чоловік — і черга дійде до мене.

— Мене звати Петро. Я бізнесмен. Успішний… Я пияк. Не можу кинути пити… Допоможіть! — На очах сльози.

Мені стало моторошно. Такий великий, могутній хлоп, який усього в житті досягнув сам, який керує кількома сотнями людей, сидить тут на килимку і при всіх учасниках семінару, мов мала дитина, благає про допомогу.

— Ми тут для того й зібрались, аби для кожного відшукати вихід із ситуації, яка його не влаштовує.

Тепер я. Я також мушу представитися.

— Мене звати Марта. Я хочу краще себе зрозуміти, — су­хими устами вичавлюю із себе.

Тиша. Мені видається, що всі завмерли в очікуванні правди…

— Добре. Візьмемо це до уваги, — розриває навпіл тишу тренер.

Тепер я по один бік тиші, а всі решта — по інший. Тепер мені справді моторошно. Коли ти сама, бо сама, бо нікого нема, то не так страшно. Тоді ти свою самотність приймаєш як належне, як дощ, як сніг, як ранок, як весну. Але коли ти зовсім-зовсім сама, незважаючи на всіх присутніх у цьому залі, то це страшно. Тоді ти наче напіврозкладений труп, якого хвилі океану будь-що намагаються позбутися, випльовуючи на берег знову і знову. І найгірше те, що я чітко відчуваю ту межу, завісу, яка нас розділяє. Це правда. Мені достатньо сказати про себе основне — і всі кордони зникнуть, мов ма­рево, наче поганий сон.

Тренер запитує, чи хтось знає, що таке конфлікт. Кожен намагається щось сказати. Щось розумне, значуще. Я стара­юся уникати обговорення, не відчуваю морального права всту­пати в нього. Інші четверо учасників — психологи за фахом, і сьогоднішній семінар для них є не одкровенням, а власне курсами підвищення кваліфікації. Саме вони і вступають в по­леміку, дебати, з яких по мізерній крупинці до мене повільно приходить розуміння того, що відбувається.