Unknown - 363924d9-3ce5-49be-b681-80914338c903 out

— Як же ти це робиш? — Юлька не здається.

1 Застановлюватися ( діал .) — задумуватися.

— Просто беру і роблю, — сміюся, бо спробуй на пальцях поясни, як робити суші.

Дівчата швиденько всілися до столу й завмерли. З непід­робним інтересом розглядають вміст тарілок.

— Вони всі різні? — з надією в голосі Юлька.

— Ні, однакові, — знехотя відповідаю.

От ніколи так не буває, щоб усе добре. Самими ролами зди­вувала, а що всі однакові — недопрацювала… Настрій зіпсу­вався. Але в хаті гості, тож титанічним зусиллям волі натягую на уста гумову посмішку, яка от-от зісковзне і зникне назавжди.

Ірка не стрималася першою.

— Розповідай!

— Та нема про що розповідати…

А що, я гірша від них обох? В Ірки чоловік, який її любить, на руках носить, в Юльки нікого, але таке враження, що одній і другій такий стан речей пасує. А в мене Павло, з яким нічого певного. Живеш, як на вулкані. І статус невідомо який. За­йнята ти чи вільна. Жодної визначеності. Ні краплини певнос­ті в тому, що буде завтра. Але це все тільки збоку. А коли вслухатися, вдуматися, придивитися…

— Та як нема? — Ірина не приховує подиву. — У тебе то одне, то інше… кіно, одним словом. Не те, що в мене: дім, діти, кухня, чоловік… і так по колу…

Вона якось дивно зітхнула, наче подумки перенеслася в те місце, не вельми для неї приємне.

— Хочеш сказати, що ти б воліла жити так, як я? Без впев­неності у завтрашньому дні? Порахуй, скільки мені років, а в мене ні сім’ї, ні дітей… — мало не плачу.

— Ти думаєш, сім’я додає впевненості? — втрутилася в наш діалог Юлька.

У неї освіта психолога. Вона завжди сидить, слухає, вичікує, а за мить як рубоне…

— Не знаю… — Я справді вже нічого не знала. — Але ж усі ж чомусь хочуть заміж…

— Можливо, й хочуть. Згодна. Але не всі, — Юлька вправ­но взяла віжки розмови у свої руки. — Ось я, наприклад, не хочу. — Повільно обвела нас обох промовистим поглядом і продовжила, проте не так переконливо, але таки доволі упев­нено: — Через цю позицію нажила собі ворогів, і кого — най­дорожчих мені людей — батьків, брата… Особливо важко з матір’ю. Ніяк не хоче погодитися з моїм правом бути самій.

Ми з Іркою перезирнулися. Попри жаль, який висловлюва­ла Юлька, вона не виглядала розчарованою.

— А як же фізіологія? Доросла жінка потребує бодай час від часу… випустити пару, — з якимось непідробним жалем заквилила Ірина, доливаючи у наші склянки залишки вина з непомітно спорожнілої пляшки.

— Можливо, й слушне запитання… Але коли добре над цим поміркувати, то, мабуть, потреба у відповіді відпаде сама собою. За коротку мить задоволення — а ні для кого не таєм­ниця, що оргазм триває всього кілька митей, які до того ж годі затримати чи контролювати без спеціальних тренувань, — по­правила сама себе, — але хто ж то з простих смертних трену­ється? — Знову обвела переможним поглядом нас обох і, впевнившись, що ми не маємо чим заперечити, продовжи­ла: — І за це потрібно непомірну ціну заплатити. Тим паче, що скільки там тих митей жінці випадає посеред буднів, стресів, проблем, загального безробіття і тотальної екологічної ката­строфи. Ось ти, — хитнула головою в бік Ірки, яка, нахнюпив­шись, розвузькувала 1 соєвий соус китайськими паличками по тарілці, — часто отримуєш свої оргазми?

Від несподіванки та здригнулася.

— Один чи два рази на місяць, — чомусь винувато підра­хувала вона, наче наперед вибачалася, що когось підвела чи не виправдала сподівань.

— А ти? — це вже до мене.

— Буває, що два-три рази… в день… — я, також винува­то. — Але це тоді, коли ми бачимось. — Щоб пом’якшити сказане.

— А я взагалі не знаю, що це таке і про що всі говорять, — Юлька.

Ми всі троє перезирнулися.

— То що ж тоді виходить? Варто заміж вийти, прати і церу­вати 2 шкарпетки, прасувати сорочки, варити їсти, безконечно тих дітей виховувати, соплі втирати, ґулі зеленкою замазувати, аби отримати свій законний один на місяць оргазм? — підсу­мувала Юлька на диво тверезим після другої відкоркованої пляшки вина голосом.

— Два.

— Що два? — Юлька спантеличено глянула на Ірину.

— Два оргазми…

1 Розвузькувати ( діал .) — розмазувати.

2 Церувати ( діал .) — штопати.

— Ет, та яка там різниця?! Один? Два? Цього замало, аби виправдати заміжжя.

Ірка знітилася.

— Я не про тебе. Я в цілому про жінок. Що доброго в тому, що Марта гризеться через хлопа, який їй не належить і нале­жати не буде? — Сторожко подивилася на мене.