Іван Керницький - Король стрільців

М о л о д е ц ь к и й. Тихо! Мусиш! (До Баса) . Пане директоре, Ґеньо є тепер у знаменитій формі, він і без тренінґу доказуватиме чудеса на грищі.

Б а с. О, ні, ні, ні, маґіструню, вже ви мене, старого лиса, не будеие вчити, я вже на тім свої зуби з’їв. Змагун без тренінґу — як риба без води. (До поета) . Мій коханий хлопче, та ж ви самі це дуже добре знаєте, вам не треба цього говорити. Я тільки раз у житті мав щастя бачити вас на змаганнях, тоді, проти «Сяну», пригадуєте собі? Тоді, як ви розбили двох змагунів, а одного, змасакрованого, забрало швидке поготівля?..

П о е т. Хто? Я розбив?..

М о л о д е ц ь к и й. Ти, ти, Ґеню, хіба ж ти собі не пригадуєш?

Б а с. Герр Ґот, та ж то був тоді концерт гри, та ж то був душевний пир, розкіш, насолода. Я вам ніколи цього не забуду. А ці ваші майстерштіки, ті бомби на ворота, мой, та ж то було на що дивитися. Або ті ваші волеї, — як це ви робите, до лиха, так якось з повітря берете м’яч на ногу… Я вам кажу, ви зробите велику карієру. Тільки пам’ятайте одне: тренінґ, тренінґ і ще раз тренінґ, що, Кліщик?

К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…

М о л о д е ц ь к и й. Пане директоре, на сьогодні він вже має досить тренінґу, по такому марші, який він зробив. Нехай собі сьогодні відпочине, а вже завтра піде на грище.

Б а с. А так, так, забагато тренінґу, то також пса варте. Ну, нехай відпочиває.

М о л о д е ц ь к и й. Пане директоре, а може б, так зразу, розумієте, чорне на білім? Нехай підпише контракт. Зіхер є зіхер!

Б а с. О, то, то, то! Добре, що ви мені пригадали! (Виймає з кишені папір). Ану-но, хлопче, підпиши мені той цирограф, але темпо, темпо, бо я не маю часу. Гальт, Кліщик! А де ми його всадимо, того Скакуна?

К л і щ и к. Е… айн момент! Я думаю, що найкраще буде в бухгальтерійному відділі. Там все одно нема нічого до роботи.

Б а с. Згода! В бухгальтерійному відділі. Браво, Кліщик! Видиш, тепер ти мені подобаєшся. Маєш голову на карку. (До поета). Ану, темпо, темпо. Пишіть: з платнею 250 злотих у місяць.

П о е т (з острахом) . Що?

Б а с. Що, замало? Герр Ґот, пишіть — 300. Шістка є, шістки нема, на шістці світ не стоїть, що, Кліщик? Перед вирішними змаганнями в мене добрий змагун іде на вагу золота. (Потирає долоні). Гіп-гіп-гура! Мистецтво маємо в кишені!

М о л о д е ц ь к и й. Ґратулюю пану директорові. Ґратулюю пану докторові. (Всі три стискають собі руки, цілуються) .

І р к а (входить, придивляється до цієї сцени з глумливою усмішкою) . Пане маґістере, попрошу галяретку.

М о л о д е ц ь к и й (кидається до неї) . Але ж, панно Ірусю, прошу дуже. Вже робиться. Раз — галяретка. Пишна, свіжа, вітамінова!

К л і щ и к (також підбігає) . Е… Іро, тепер можемо піти на Гук.

І р к а. Дуже тобі дякую, йди собі тепер сам!

Б а с (ховає папери) . Ну, слава ж тобі Господи! Маємо правого лучника. Мистецтво врятоване, правда, з важким зусиллям, з дуже важким зусиллям, але врятоване. (Стискає поетові руку). Дякую вам, коханий хлопче, сердечно вам дякую, ніколи вам цього не забуду. (Побачив Ірку) . А, моє Ірчатко тут? (Цілує її в чоло) . Ну, як бавишся, донцю, що? Де ж ти ходила, золотко моє? Купатись ходило моє маленьке, а тепер галяретку собі гамцяє? Ну, гамцяй собі, гамцяй, бо я втікаю, страшенно не маю часу, дитинко, мушу йти. Час — це гроші!

І р к а. Татко завжди має час і гроші, але для своїх футболістів, а для мене — ні.

Б а с. Так, так, золотко моє, ти навіть не знаєш, як то важко бути піоніром українського спорту. Цього ніхто в нас тепер не розуміє, і щойно грядущі покоління зуміють оцінити нашу працю, що, пане Скакун? Герр Ґот, Ірчатко, представляю тобі зірку українського спорту, надію нашого футболу, короля стрільців і феноменального правого лучника, пана Євгена Скакуна.

І р к а (безмежно здивована) . Як то? Цей пан — футболіст?

Б а с (до поета) . Ґеню (бо так будемо вас у клюбі називати). Ґеню, це моя єдина доня і єдина панна в місті, що не ходить з засадничих причин на футбольні змагання, і яка у вас не залюбиться, бо всіх футболістів не терпить на прохід. Ну, але зате всі інші дівчата будуть за вами шаліти, це я вам кажу, а що я кажу — то мур, що, Кліщик?

К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре, хе-хе-хе!

Б а с. Що, ні, ха-ха-ха?

М о л о д е ц ь к и й. Авжеж, хо-хо-хо!

(Ірка і поет стоять змішані, задивлені одно в одного).

Сцена являє собою велику бюрову залю у фабриці батогів директора Баса, перетворену урядовцями у своєрідний спортовий голь. Бюрка й столики, поприсувані до стін, стоять безчинно, а на них поскладані всуміш крісла, кошики до паперу, машини до писання і т. д. Праворуч ведуть східці догори — на поверх. На середині цього «голю» розвішена сітка до відбиванки, біля якої кілька молодців у спортових сорочинах граються м’ячем… У куті, праворуч, два кремезні хлопці у боксерських рукавицях тренуються в боксуванні. Ще один сидить за бюрком із свистком в устах — цей виступає в ролі судді. В другому куті, ліворуч, якийсь урядовець перевертає кізли на дрючку. Крізь скляні двері до бюрових кімнат видно, що на подвір’ї юрба молодих людей бігає за копаним м'ячем. Гамір, крик, лоскіт, тріщать шиби.