Роман Дашкевич - Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота

У часи війни, а ще більше в часи революції, події чергуються дуже хутко, не те, що в час миру. Швидко чергувалися події і в Україні в роках 1917–1920.

12 березня 1917 р. за н. стилем почалася революція у Петрограді Революція застала багатьох українців з Галичини, Буковини, Закарпаття, колишніх вояків австрійської армії, у російському полоні, розсіяних по цілій тодішній Росії. Були це вишколені старшини і вояки, які перебули бої на фронтах, які добре знали фронтову службу, гураґанні артилерійські вогні, а коли попали в полон, зазнали пониження, потоптання людської гідности або й знущань. У полоні бувши, ці люди, колишні вояки, не раз утікали з нараженням життя з таборів, з примусових робіт на півночі Росії, з Мурманська чи Сибіру.

Революція збудила в цих людей надію на волю. Багато цих полонених українців старалося, дістатися на Україну, звідки приходили вістки про Українську Центральну Раду (УЦР), універсали УЦР, військові з’їзди, українське військо. Дістатися на Україну, там стати до праці, вільної праці, помогти в будові української держави, затягнутися до українського війська, — це було мрією багатьох полонених українців. Події на Україні відбувалися хутко. Полонені діставали українські часописи, де читали про організацію українських полків імени гет. Богдана Хмельницького, Полуботка, тощо. Це манило полонених українців, бо вони ж — вояки, хоча тепер полонені. На Україну дістатися, хоча б з далекого Сибіру, перемандрувати чи переїхати з нараженням життя кілька тисяч кілометрів, але втекти на волю, — було метою багатьох полонених.

У Києві був зорганізований при УЦР Галицько-Буковинський Комітет Допомоги Жертвам Війни, який давав утікачам з таборів, з примусових робіт поради, або й видавав особисті документи, що вони цивільні втікачі. З такою посвідкою полонений ставав напіввільною людиною, ніби цивільним утікачем, шукав собі вільної праці і мешкання.

7 листопада большевики захопили владу в Петрограді. 11 листопада почалися бої у Києві проти російської військової залоги, якою командував полк. Оберучев. Це проганяли російську військову залогу з Києва, що вперше стала в Києві по Переяславській угоді в 1654 р. і від того часу займала столицю України.

У Києві грали гармати, кулемети. Полк. Оберучев стягнув на поміч до Києва частини чесько-словацького легіону, який був зорганізований із чехів і словаків, полонених австрійської армії.

У тому часі було вже багато українців, колишніх полонених, у Києві. Справа організації окремої української військової частини з полонених набрала гостроти. Деякі галичани, які перебували у Києві, зійшлися на нараду — що робити, що чесько-словацький легіон мішається у внутрішні справи України і готов виступити проти українського війська, яке боролося проти російської залоги полк. Оберучева. Постановлено тоді вислати делеґацію, зложену з Є. Коновальця, Петра Дідушка і Р. Дашкевича до чеського комітету у Києві із жаданням, щоб чесько-словацький легіон не мішався до боїв між українцями і москалями і покинув Київ. У противному ж разі австрійські українці, які перебувають у Києві, візьмуться за зброю і виступлять проти чехів. У такому випадку вийде немудра війна між австрійськими чехами і австрійськими українцями і то в Києві. Здається, що сам пізніший президент Масарик, який тоді перебував у Києві, заявив, що до цього не можна допустити, бо чехи не виступають проти змагань України до самостійности, і приобіцяв порозумітися з полк. Оберучевом, щоб частини чесько-словацького легіону відкликано з Києва.

Дійсно зараз вночі чеські частини відійшли з Києва. Полк. Оберучев припинив дальший опір. Він був призначений командантом Київської округи урядом Керенського. Та й очевидно стало, що не було рації провадити в Києві дальші бої, коли й уряду Керенського вже не стало.

Бої у Києві скінчилися.

Київ і вся Україна дісталася під виключну владу УЦР та її уряду. Тоді українцям, полоненим з австрійської армії, вдалося здійснити плян — зорганізувати окрему військову частину з українців-полонених. Цю справу обговорювано надовго перед тим у Галицько-Буковинському Комітеті. Деякі полонені, що зголошувалися у Комітеті, зразу домагалися такої військової частини. Деякі вступали до українських, придніпрянських полків. Справа ця натрапляла спершу на труднощі. Москалі закидали УЦР і цілому самостійницькому рухові українців, що це, мовляв, інтриґа Австрії і Німеччини. З цієї причини уряд УЦР відкладав справу організації військової частини з полонених, щоб москалі не закидали, що УЦР організує військо з австрійців.