Роман Дашкевич - Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота

По прогнанні з Києва російських військ полк. Оберучева, коли влада на Україні була вже в руках українського уряду, такі побоювання відпали.

„Совєти” (московські большевики), які 7 листопада 1917 року прийшли до влади, організували свої військові частини з полонених австрійців, німців, передусім із мадярів. Українського війська було потрібно якнайбільше, тим паче, що і на Україні большевицькі агітатори почали розкладову агітацію серед українських військових частин.

У половині листопада 1917 року Секретаріят військових справ УНР видав наказ про організацію Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців. Командиром куреня призначено придніпрянця Олександра Лисенка, поручника російської служби.

19 листопада 1917 р. виїхав Роман Даппсевич по перших охотників до переходового табору полонених у Дарниці, біля Києва. Разом з комендантом табору, чорноморським моряком, зібрав полонених українців. По представленні справи зголосилося 22 охотників. Це були перші Січові Стрільці пізнішого Корпусу СС. Над вечір прибули ці перші охотники до Києва до казарми при вул. Пероговській, де містився переходовий етап київського гарнізону.

Від цього дня зголошувалися дальші охотники з Києва, околиці і з дальших міст, які довідалися, що організуються у Києві Січові Стрільці. Галицько-Буковинський Комітет відсилав полонених, які зголошу валися в комітеті, до казарми, де організувався курінь.

Охотники були полонені з австрійської армії, які служили на австрійськім фронті у різних родах зброї. Покищо у курені організовано тільки піхотні сотні. Охотники без огляду на те, в якому роді зброї служили в австрійськім війську, були приділювані до піхоти, яка була озброєна крісами. Гармашів, кіннотників, саперів приділювано до піших сотень.

Гармаші, у складі першої пішої сотні під командою сот. Черника, виїхали при кінці грудня 1917 р. у перший похід СС, разом з куренем полку ім. гетьм. Дорошенка на кордон України з Московщиною до Михайлівського хутора на Чернігівщині.

Наприкінці січня 1918 року переведено реорганізацію Січових Стрільців. Назву Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців — змінено на — І Курінь Січових Стрільців, — а це тому, щоб курінь став військом цілої України і щоб у ряди Сіиових Стрільців могли вступати також охотники з Придніпрянської України.

Із сотень виділено колишніх скорострільників у сотню скорострілів під командою сот. Федора Черника. Гармашів і кіннотників виділено в окремий відділ з наміром організувати батерію. Командантом цього відділу призначено Романа Дашкевича. Гармашів і кіннотників було мало. Зголосилося тільки дванадцять.

Цих дванадцять гармашів і кіннотників стало початком великої артилерії СС, пізнішої Гарматної Бриґади Січових Стрільців у складі шістьох гарматних полків.

Між цими першими гармашами були: 1) Дашкевич Роман, 2) Курах Михайло, 3) Кузик Петро, 4) Олеськів Василь, 5) Стельмах Андрій, 6) Коваль Петро, 7) Шкварок Михайло, 8) Дмитрах Іван, 9) Горняка Гриць, 10) Романюк Степан, 11) Вишневський Іван, 12) Федорович Володимир.

Ці перші 12 гармашів поставили собі за ціль зорганізувати батерію СС, не зважаючи на труднощі, перешкоди, революцію, війну. Були вони не лише організаторами І Батерії СС, але коли стрілецька артилерія розрослася до великої Гарматної Бриґади СС, то перші гармаші, які майже всі були старшинами, були свого роду опікунами цілої артилерії СС. Вони надали настрій і військового духа першій батерії, який перенісся потім і на цілу стрілецьку артилерію. Вони виробили звичаї і поведінку в артилерії СС.

Ті перші гармаші тішилися потім поважанням між усіма гармашами-старшинами і не-старшинами.

Перші початки організації батерії були дуже тяжкі. Гармаші, бувші полонені, не знали порядків у російськім війську і зразу почували себе непевно, чужо, коли доводилося щось жадати у різних військових установах. Р. Дашкевич удався до військових властей, щоб дістати гармати, коні, запряг і все потрібне до батерії. М. Курах поїхав до табору полонених у Дарниці, щоб ще приєднати до батерії охотників з полонених. Київ жив тоді нервово. Совєтська армія з Московщини вирушила на підбій України і посувалася по шляхах з Бахмача і з Харкова на Київ. У Києві був розклад серед розагітованого большевицькими агентами Українського Війська. На вантажевій станції у Києві ліквідувалися військові частини, які приїздили з фронту. Солдати розбирали поміж себе військове майно, коні, вози, а що їм не надавалося, покидали на станції і їхали додому. В цей спосіб большевицькі агітатори ліквідували колишню царську армію. Так ліквідували й українські військові частини, щоб легко могли захопити Україну.