Роман Дашкевич - Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота

Уночі з 5 на 6 грудня мав Головний Отаман С. Петлюра переїхати в Польщу.

По тій страсній вечері Головний Отаман устав. Стали всі старшини на „Позір”. Це востаннє прощали Січові Стрільці свого Головного Отамана, під якого командою воювали два роки за волю України, за українську державність. Настрій був тоді а усіх наче на кладовищі, коли прощають дорогу особу.

Головний Отаман С. Петлюра від’їхав на станцію Шепетівку, а звідти на невідоме, у Польщу.

На другий день команда Корпусу СС видала наказ, що Корпус СС розв’язується. Усіх Січових Стрільців звільняється з військової служби. Кожний може сам вибирати собі дальшу долю. Кожний може вибирати: або йти у запілля ворога і як партизан, далі воювати, або йти додому, на схід, на придніпрянську Україну, чи на захід, у Галичину, під Польщу.

Перестав існувати Корпус Січових Стрільців, який воював за українську державність два роки. Перестала існувати Гарматна Бриґада Січових Стрільців, якої батерії воювали на всіх українських фронтах.

Командир 7-ої батерії СС пор. Чорний (пізніший полковник) вирішив зі своєю батерією, інакше кажучи з гармашами Гарматної Бриґади СС, організувати збірну батерію і йти у запілля ворога. Йому передано набої, найсильніші коні і все гарматне майно. До нього перейшли всі ті гармаші, що рішилися воювати у запіллі ворога. Інші розійшлися — хто на схід, хто на захід. 2-ий і 6-ий гарматні полки, які були приділені до Української Галицької Армії ділили з нею долю до кінця. 2-ий полк був приділений ще під Львовом до 2-го Галицького корпусу, а 6-ий полк, у складі двох далекострільних батерій і одної важкої 6-ти дюймової гавбичної батерії, був у розпорядженні Начальної Команди УГА. Це був здається одинокий полк важких гармат і гавбиць у цілій українській армії. По договорі УГА з денікінцями оба полки втратили свою назву „Січові Стрільці”. Командирів полків — сот. Володимира Зарицького і сот. Якова Бутрима усунено з команди полків.

3-ту гавбичну батерію 2-го полку прицілено до полку от. Юліяна Шепаровича, а обі легкі батерії до полку от. Ярослава Воєвідки. В цей спосіб розформовано 2-ий гарматний полк. Коли ж у районі Бершаді була армія УНР під командою ген. Павленка у І. зимовому поході, то одна легка батерія покинула УГА і прилучилася до неї. Так, що у зимовому поході було дві батерії Гарматної Бриґади СС. Друга легка батерія 2-го полку продержалася до кінця існування УГА і увійшла під командою командира полку сот. Зарицького до дивізії ген. Кравса. При переході в Карпатах на Чехи, батерія залишила гармати, а тільки з кіньми перейшла на Закарпаття, де зложила зброю. Останки 6-го важкого гарматного полку з командиром батерії сот. Катхе і пор. Олексієм зложили зброю 10 травня 1920 р. полякам.

Гарматна Бриґада Січових Стрільців, яка складалася із шести гарматних полків і мала 20 батерій, якій початок дало 12 гармашів у половині лютого 1918 р., по майже двох роках боїв за волю України перестала існувати.

Розходилися гармаші. Прощалися з гарматами, якими добували стрілецьку славу, прощалися з кіньми, які не раз серед куль несли їх на ворога, прощалися зі стрілецьким товариством. Стрілецькі гармаші! Вони віддали все, що могли, щоб у боях здобути волю Україні. Здається, небагато було такого, що могли зробити, а не зробили. Розходилися, несучи спомин про стрілецьку славу, коли їх по містах і селах вітали окликами „Слава”!. Розходилися, несучи спомин про важкі бої двох років, у яких ллялася кров ворога і своя. Розходилися, несучи із собою спомин, що жили у своїй вільній українській державі. Розійшлись зі спомином, що боронили цю державу у найлютіших боях. Несли тугу за волею, за вільною Україною, у якій жили.

Розійшлися. Просили Бога, щоб дозволив їм бути ще вояками вільної України, а коли ні, то бодай, щоб дозволив умерти вільними у своїй Державі.

Історію Гарматної Бриґади СС написав я на підставі збережених записок, а також доповнень, які дали мені мої колишні товариші зброї.

Сердешно дякую їм за те.

Спеціально дякую Шановним: майорові Володимирові Зарицькому за його вставку: "Історія 3-ої Легкої Батерії 4-го гарм. полку СС", Степанові Брілеві за труд у справі друку, а В-ву „Червона Калина” за видання книжки.

Ген. — хор. д-р Роман Дашкевич

Куфштайн, 1965.

(Австрія).

Досі не подавано військових ступенів старшин, підстаршин батерії, подавано військові ступені інших старшин: піхоти, команди СС, бо їх ступені були переведені військовими наказами. До Січових Стрільців вступав кожний, як рядовик, без огляду, який військовий ступінь мав в австрійській чи російській армії. По якомусь часі признавано чи назначувано військовий ступінь. По зорганізуванні батерії признано і старшинам батерії військові ступені. Від цього місця будуть подавані військові ступені старшин і підстаршин такі, які дані особи мали у даному часі.