Роман Дашкевич - Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота

Р. Дашкевич пішов до зукраїнізованого гарматного полку, який стояв у казармах у „Кадецькій Рощі” у Києві, щоб засягнути інформацій про організацію української артилерії, дістати українську артилерійську команду (устав). У полку старшин не було. Старшини покинули полк, а полком порядкувала полкова рада. Голова полкової ради сказав, що таких артилерійських підручників немає, що вони переводять демобілізацію полку і дивно йому, що в Києві організується якась батерія тоді, коли все військо розходиться по домах. Хоча М. Курахові пощастило в таборі полонених у Дарниці зібрати біля 20 охотників до батерії, але не вдалося перепровадити їх до Києва. З цими охотниками М. Курах ішов до Києва, але за цей час 27 січня 1918 р. большевики у Києві підняли повстання проти українського уряду УНР. До повстання прилучився зукраїнізований полк, який стояв у Слобідці над Дніпром. М. Курах, не припускаючи небезпеки, попав з охотниками в руки збольшевиченого полку, охотників завернули назад до Дарниці, а М. Кураха арештували і замкнули.

М. Кураха вирятувала 1-ша сотня СС під командою сот. Р. Сушка, яка, відступаючи з-під Полтави, зайняла з Гайдамаками Слобідку і обеззброїла збольшевичений полк. М. Курах долучився до 1-ої сотні СС і з нею пішов у бій за арсенал і Печерське в Києві. Гайдамаки з 1-ою сотнею СС під командою отамана Петлюри здобули тоді арсенал і зліквідували большевицьке повстання в дільниці Києва — на Печерському. Большевики підняли повстання в Києві 27 січня 1918 року. Почалися бої на вулицях Києва і годі було думати про організацію батерії. Гармаші мусіли воювати як піхотинці.

Р. Дашкевич дістав наказ з гармашами здобути Фролівський манастир, звідки большевики два дні і ночі сипали мінами на стрілецькі казарми при Вознесенському спуску. По здобутті гармашами мали держати манастир.

Манастир розташований на горі. Біля манастиря було велике кладовище. Це все було оточене муром. Большевики по перестрілці покинули манастир і кладовище і подалися далі на Поділ.

Здобути манастир удалося вдень і то без втрат, але западала ніч. Темнота і мряка покрили кладовище. Сотки пам’ятників на могилах зі статуями святих зробили неможливим розрізняти, чи це підсувається ворог, чи це статуя. Ворог міг просуватися непомітно поміж могилами і пам’ятниками. Не лишилося нічого іншого, як обсадити тільки один будинок манастиря і приготовитися в будинку до оборони на смерть і життя.

Рано гармаші нав’язали зв’язок із піхотою, яка кінчила очищувати Поділ над Дніпром. Надвечір Київ був очищений від большевиків. Стрільці дістали наказ зібратися у своїх казармах при Вознесенськім спуску. Відділ гармашів прибув до казарм без втрат.

У цих вуличних боях Січові Стрільці покрилися великою бойовою славою, хоч понесли великі втрати убитими і раненими.

Та хоч Київ був очищений від большевицьких повстанців, але зі сходу, з Московщини, наближалася большевицька армія. 6 лютого 1918 р. Січові Стрільці дістали наказ відступати з Києва до Святошина і забезпечити від’їзд уряду УНР, членів Української Центральної Ради і відступ війська, яке ще далі боронило Києва.

На станції у Святопгані стояло кілька покинутих гармат, але без замків. По довгих переговорах начальник станції звірився, що знає, де є закопані заліки від гармат і може показати, але тільки вночі, коли ніхто не буде бачити. Уночі гармаші відкопали замки і один заклали до гармати. Гармата була здібна стріляти, хоч не було прицільної панорами.

Полк. Коновалець дав наказ, щоб гармаші зробили заставу з гарматою коло залізничного шляху, щоб не допустити поїздів з Коростеня до Києва. Позиченою парою коней затягнули гармаші гармату та зробили заставу.

Хоча Коростень не був ще зайнятий большевиками, але з австрійсько-російського фронту міг якийсь ешельон з большевицьким військом пробувати вдертися до Києва.

Після провірення ситуації в Коростені, полк. Коновалець дав розпорядок, щоб Р. Дашкевич залишив гармату на заставі під командою М. Кураха, а сам щоб поїхав з ним паровозом на станцію Коростень, де, як він мав відомості, розформовується якась артилерія і де можна б дістати гармати, коні і т. д. Далі полк. Коновалець зарядив, щоб кільканадцять піхотників поїхало до Коростеня, які помогли б привезти гармати, коні, а гармаші щоб лишилися далі при гарматі на заставі.

Паровіз заїхав пізно ввечорі на станцію Коростень. На станції панував хаос. Сотні солдатів, які покинули свої військові частини, чекали на потяги, якими хотіли від’їхати домів. Потяги ж узагалі не ходили. Поміж солдатами крутилися большевицькі агітатори, які агітували проти українського уряду, розповідаючи нечувані речі про бої у Києві. Серед того, ніби урядував український командант чи там комісар станції. На станції якісь батерії переводили демобілізацію. Солдати ділили поміж собою коні і всяке військове майно, яке було здатне до особистого чи господарського вжитку, а замки від гармат, прицільні панорами приносили до кімнати команданта станції і жадали посвідки, що вони здали командантові станції гармати. Командант станції видавав такі посвідки, врешті мусів видавати, бо не міг спротивитися.