Іван Керницький - Король стрільців

Б а с. Кліщик! Кліщик! Я тебе не знаю, я з тобою не говорю! Не признавайся до мене, веґ, веґ, мені з очей! То є скандал, якого ще світ не бачив! Як то: ти все те знав і нічого мені не сказав?

К л і щ и к. Е… пане директоре, та… я… нічого не знав, це були тільки такі поголоски, що той Скакун — дуже непевний тип і нема йому що вірити. Але я не хотів вас тривожити.

Б а с. Герр Ґот, ти мене не хотів тривожити? А це що? (Тиче йому під ніс листа) . Ніж до горла, нокавт в першій рунді, розумієш? (Ломить руки) . Авс! Лежимо на обох лопатках!

К л і щ и к. Е… пане директоре, на мою думку, ще ніщо не втрачене. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…

Б а с. Кліщик — все втрачене, розумієш? Авс, капут, і крапка! Нема рятунку! Нема рятунку! За два тижні вирішні змагання, а з ким я виїду на правому лучнику?

М о л о д е ц ь к и й (до поета) . Мой, тепер або ніколи! (До Баса) . Пане директоре…

Б а с. Веґ, веґ, мені з грища з вашим молочком і сметаною! Геть, щезайте мені з очей! Правий лучник! Де я тепер візьму правого лучника?.. Кліщику, чого стоїш, як мумія фараонська, ну, говори щось, ну, кажи щось!

К л і щ и к. Е… пане директоре…

Б а с. Мовчати! Я тебе не знаю! Я з тобою не говорю!

М о л о д е ц ь к и й. Пробачте, пане директоре, на хвилиночку. Я маю для вас…

Б а с (вхопив його за горло) . Що ви для мене маєте? Кажіть зараз, говоріть, бо вас замордую.

М о л о д е ц ь к и й. Несподіванку, пане директоре.

Б а с. Що? Несподіванку? Геть мені з грища з несподіванками! Мені треба правого лучника, а не вашої несподіванки. Закрутіть це радіо до лиха!

М о л о д е ц ь к и й. Моя несподіванка — це ваш правий лучник.

Б а с (остовпів) . Що, що, що?

К л і щ и к. Е… що ви сказали, пане маґістер?

М о л о д е ц ь к и й (випихає поета наперед) . Пане директоре. пане докторе, маю велику честь представити вам мого старого шкільного друга, пана Євгена Скакуна зі Львова.

Б а с. Що? (Закам’янів) . Що, що, що? (Стоїть, як укопаний, потім кидається поетові на шию) . Герр Ґот, мій правий лучник, мій Скакун, Скакунець, Скакунчик! Слава ж тобі великий Боже, ми врятовані, ми не лежимо, ми стоїмо, ми виграли змагання, ми здобули мистецтво і срібний кубок! Мій правий лучник, моя зоря, моя надія, король стрільців, йой, коханий хлопче, я не видержу довше, я тебе задушу з радости, я тебе розцілую. Кліщик, я його розцілую! (Цілує поета) .

К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре.

Б а с. Маґістер! Пустіть це ваше радіо, наставте щось веселе!

М о л о д е ц ь к и й. Слухаю, пане директоре. Раз — весела музика!

П о е т (здавленим голосом) . Скакун називаюся… я…

Б а с (просльозивсь) . Добре, сину, добре, Скакун, Скакунець, Скакунчик, енфан терібль, чудесна дитина, ясна зірка на футбольному обрії, гордощі і слава українського спорту! Мій коханий хлопче, я вдруге на світ народився, як тебе побачив. Ах ти, дорогий гільтаю, але ж ти мені сьогодні жовчі напсував, але ж ти мені страху нагнав. Де ж ти досі пропадав, де ти дівався?

П о е т. Я… саме…

М о л о д е ц ь к и й. Пане директоре, Ґеньо хотів вам зробити несподіванку, ну і так трохи для скріплення м'язів вибрався пішки в гори, зі Львова просто сюди, а у Львові думали, що він пропав, — непорозумінн, пане директоре, ха-ха-ха.

Б а с (регоче) . Ха-ха-ха!.. Несподіванка, що? Непорозуміння, що? Ха-ха-ха! Помішання язиків, що? Славно, славно, хлопче, бравий з тебе молодець, спортсмен із крови-кости! Для тренінґу цілий тиждень бив ногами в гори. То люблю! То розумію! Ну, слава ж тобі Боже, мистецтво маємо в кишені, що, Кліщик?

К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре. (Подає поетові руку) . Кліщик називаюся, дуже мені приємно вас пізнати, хоч ви до себе, е… трохи неподібні. Бо як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…

М о л о д е ц ь к и й. Докторцю любий, та як же це, та ж я знаю Ґеня від шкільної лавки. Пхі!.. Ґеня Скакуна я не знав би! Він уже в п’ятій ґімназійній грав на правому лучнику.

Б а с. Герр Ґот, то ви ходили до ґімназії? То ви інтелігент?.. Ну, то гірше, то гірше!.. А мені здавалося, що ви такий свій хлоп, такий Ясьо з Замарстинова з квасним зубом, хо-хо-хо! Таких розбийголов я люблю, бо ці студенти-академіки — вони зам’які, заделікатні. Мой, а у нас грається гостро, з кістками ніхто не панькається, гак-не-гак, нога не нога, щоб тільки суддя не бачив. Але ми вже вас тут відповідно перевиховаємо, ми вас навчимо косити так, по-нашому, як на провінції, хо-хо-хо. Тільки — тренінґ, тренінґ і ще раз тренінґ!

П о е т (до Молодецького) . Слухай, я вже довше не видержу.