Іван Керницький - Король стрільців

К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре! Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…

П о е т. Вибачайте, панове, але спорт спортом, це окрема справа, а своє бюрове зайняття я беру зовсім поважно, не як якусь забавку. Я хочу свої обов’язки виконувати точно і совісно і дармувати не буду!

Б а с (схопився, за голову) . Герр Ґот, хлопче, що ти тут нагородив? Та ж я вухам своїм не вірю! І це мені каже Ґеньо Скакун, спортсмен з крови і кости, король стрільців, слава українського футболу? Ой, ой, ой, а то біда з тими академіками, з тими інтелігентами, я зразу знав, що так буде. Кліщик, а я не казав? Бачиш — вже починає показувати роги!

К л і щ и к. Е… нечуване пане директоре!

П о е т. Вибачте, пане директоре, це не якісь мої примхи, це мій обов’язок.

Б а с (лагідно) . Слухайте, Ґеню, я вас прошу, я вас молю, я вас благаю, дорогий хлопче, робіть все, що хочете: танцюйте, грайте в карти, романсуйте з дівчатами, тільки ради Бога — не сидіть мені в бюрі над тими паперами, бо це вас зруйнує, знищить, вб’є у вас спортовця!

П о е т. Пане директоре, я хотів би говорити з вами… в дуже важній справі…

Б а с. Дуже важній справі? Ого, знаю яка вона! Певно, хочете якийсь… форшус, що? (Сягнув рукою до кишені).

П о е т. Ні, ні, я в іншій справі.

Б а с. Герр Ґот, ну то говоріть, балакайте, що є, а Кліщиком не в’яжіться, це моя права рука, мій секретар і спортсмен на кожному цалю, на Берлінську Олімпіяду їздив, що, Кліщик?

К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє..

Б а с. Знаємо, знаємо: тоді тобі вкрали портфель і золотий годинник. (До поета). Отже балакайте, що ви там в собі душите, наверх з тим, тільки — темпо, темпо, бо я не маю часу!

П о е т. Пане директоре, мушу вам сказати одну прикру вістку…

Б а с. Що? Може, хочете втікати до іншого клюбу?

П о е т. Ні, це щось інше і значно неприємніше. Сьогодні, переглядаючи ділові книги вашого підприємства…

Б а с. Ой, і хто вас до цього просив, хто?

П о е т. Отже, переглядаючи тільки поверхово оці книги, я впевнився, що ваша фабрика стоїть на порозі руїни…

Б а с. Пане, пане, пане!..

П о е т. Так, це факт, пане директоре! Пасиви переросли втроє активи, маса боргів, ціла купа непоплачених векслів, сировини нема, доставці втікають, збут неналаднаний, одним словом — катастрофа! А все те через ваше каригідне, недбале господарювання.

Б а с. Що, що, що? Пане, хто ви, до лиха? Правий лучник чи інспектор скарбового уряду?)

К л і щ и к. Це… це нечуване, на що собі цей молодець дозволяє?

П о е т. Пане директоре, я хочу остерегти вас перед великим нещастям! Ви постійно зайняті клюбними справами і не бачите, що діється у вашій фабриці. Звертаю вашу увагу, що оправа погана, навіть дуже погана, але можна ще лихові зарадити. Мусите лише присвятити вашій фабриці бодай стільки уваги, що клюбові…

Б а с (тупає ногами). Герр Ґот, пане, що вас обходить моя фабрика? Ну, що його обходить моя фабрика, що, Кліщик?

К л і щ и к. Е… це крайнє нахабство, ми собі це випрошуємо, пане Скакун!

П о е т (схвильований) . Отже, пане директоре, прийміть до ласкавого відома, що це мене обходить, що це мене болить і тривожить як громадянина, як українця! Бо ваша фабрика — це не тільки ваша власність, це загальнонародне добро, це варстат праці кількох десятків людей. І якщо ви легкодушно допустите до цього, що вона завалиться, то це буде болючий удар по всьому нашому промислові, по нашому стані посідання. Пане директоре, цього не може бути. Треба як стій перевести основну перебудову фабрики, заткати горла вірителям, наладнати збут і постачання, а головно — запрягти людей до праці. Та ж того ще світ не бачив, щоб ангажувати людей на роботу — і забороняти їм працювати.

Б а с (кричить). Гальт! Досить! Досить! Веґ, веґ, веґ, зійти з грища! Пане, я вас не слухаю, я вас не знаю, я з вами не говорю. Пане, я знаю, що роблю, я відповідаю за те, що роблю, а вам до того зась! (Вхопився за голову). Господи, до чого ми котимось? І це має бути світоч українського спорту? Пане, це нахабство, ви не маєте почуття чести, ви не маєте амбіції спортовця!.. (Лагідно). Ґеню, дорогий хлопче, коханий урвителю, прошу вас, благаю: змилуйтеся наді мною, не починайте собі більше з тої бочки, не грайте мені на нервах… Ну, скажіть, скажіть, що ви тільки жартували собі, що це був тільки жарт.

П о е т (гірко) . Так, жарт… Сумний це жарт… А ще сумніше буде дивитися, як завтра чи післязавтра викидатимуть вас жиди з вашої власної фабрики… Пане директоре, прошу вас, рятуйте фабрику. Погодіть добро вашої фабрики з добром вашого клюбу! Рятуйте її хоч би… хоч би для вашої дочки, якій ви, чей же, повинні забезпечити майбутнє…