Іван Керницький - Король стрільців

Б а с (б'є себе рукою по чолі). Хо-хо, ми вже вдома! Да іст дер гунд беґрабен! Вилізло шило з мішка. До моєї дочки конопатиться, шибеник, урвитель, ха-ха-ха… Другий кандидат на зятя, що, Кліщик, ха-ха-ха!.. Браво, браво, молодець! То люблю! То розумію! Накинув гостре темпо в першій половині і тягне просто на браму.

К л і щ и к (лютуючи) . Пане Скакун! Це нахабство! Як ви смієте, що ви собі гадаєте?

П о е т (збитий з пантелику) . Але ж панове, я… я…

Б а с (плескає поета по плечах) . Мой, нічого з того не вийде, вибий собі це з голови раз і назавжди. Видиш, коханий хлопче, ти з місця накинув високу гру, а ти повинен би в початках грати приземно. Я копунів дуже люблю, футбол — це моя Ахіллева п’ята, я все для тебе зроблю, але рідної дочки за тебе не віддам. Шлюс!

П о е т. Але ж пане директоре!..

Б а с. Ні, ні, ні. Я собі кріпко постановив, що своєї рідної дитини не видам за спортсмена. А що я скажу, це мур. Бачиш, ви, спортсмени, добрий народ, але трохи грубошкірий. Ви не вмієте обходитися з жінками як слід. Мой, та то не є футбол, ні мішок до боксу, того не можна ні бити, ні копати, та ж то таке ніжне, як павутиння, як китайська порцеляна. От — дмухнув — та й розвіялось, як пух.

П о е т. Але ж пане директоре, я… я…

К л і щ и к. Пане Скакун, як ви посміли? Панна Іра моя суджена!

Б а с. Но, но, ти також не накидуй гострого темпа. Хто тобі її присудив?

К л і щ и к. Е… фактично… Моя будуча суджена.

Б а с (до поета) . Отже так, сину! З тої муки хліба не буде. А що з самою фабрикою також не оженишся, то хай тобі буде все одно — чи вона завалиться, чи ні.

П о е т (шпурляє папери на землю) : Ні, годі. Досить цього! Панове, я не маю чого тут довше робити! Я не лишуся тут ні секунди довше. Це з вашого боку крайнє нахабство вмовляти в мене наміри, яких я ніколи не мав і не маю. Я… я… не позволю себе ображати. Я відходжу звідсіль!

Б а с (вхопив його за полу) . Гов, гов, поволі, це тобі так легко не піде. Тепер хочеш втікати, за два тижні перед вирішними змаганнями?.. О, братіку, в нас так нема. Кліщик, тримай його, бо втече!

К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре. (Вхопив поета за обшивку).

П о е т. Пробі, панове, не рвіть на мені одежі! Де я тепер куплю нове убрання?!

І р к а (входить) . Татку! Юрку! Що тут діється?

Б а с (пускає поета з рук) . О, моя донечка, моє золотко, моя Ірочка кохана. (Цілує її в чоло) . Де ти була, доньцю, що? На прохід собі дитинка ходила, що? Ми тут бачиш, золотко моє, так утрійку робимо передобідню гімнастику по системі Міллера. Це дуже здорово, що, Кліщик?

П о е т (розминає боки) . Справді, здорово!.. Ой, ой…

К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре. Добридень, Іро (Цілує її в руку) .

І р к а. Юрку, скільки разів я вже тобі казала, що на курорті не слід цілувати пані в руку? (до Баса). Татко собі гімнастикується по системі Міллера, а там, дома, за татком від самого ранку отакий хвіст людей стоїть. Були якісь жиди з векслями, був коморник із суду, були селяни, купці, чекали до полудня. А татка, очевидячки, нема, бо татко гімнастикується. А я приїхала на ферії зі Львова не на те, щоб відпочити по іспитах, але на те, щоб обгризатись з татковими жидами.

Б а с. Пробач, золотко моє, але я мушу на хвилиночку скочити до міста в дуже важній справі. Мусимо скочити, що, Кліщик? Ми тут тебе лишаємо з нашим королем стрільців, паном Скакуном, ти вже, мабуть, з ним знайома?

І р к а (байдуже) . Мабуть… (до Кліщика) . Юрку, бійся Бога, що буде з фабрикою? Таткові грозить руїна!..

К л і щ и к. Е… Фактично… До побачення, Іро. (Цілує її в руку) .

Б а с (до поета) . Ти, мой, не відважся мені дезертирувати, бо я тебе зловлю хоч би і стежними листами! A пополудні — штанцята, футболівки і на тренінґ. Гляди мені! (До Ірки) . Я тільки на хвилину, золотко моє, я на одній нозі: скочу до міста і зараз прийду на обід. Ану, Кліщик, гайда до роботи. Мусиш сьогодні доглянути малювання плота довкола нашого грища.

К л і щ и к. Е… приказ, пане директоре!

Б а с. О, то люблю! То розумію! То знаю, що стара война. По-зір! Право-руч! Відділ, напрям за мною зі співом, ходом р-р-руш!

Виходять.

І р к а (по хвилині мовчанки) . Ну, що ж пане поете? Далі шукаєте натхнення?

П о е т (збирає розсипані папери) . Та, я, властиво…

І р к а. Та ви, властиво, певно будете найбільший поет поміж спортовцями і найбільший спортовець поміж поетами?

П о е т (крізь зуби). Ох, Боже!

І р к а. А знаєте, пане, що як я на вас дивлюся, то жаль мене бере…