Іван Керницький - Король стрільців

П о е т. Ні, голубчику, ні! Можу тебе потішити, що нічогісько мені не бракує, я здоровий та сильний, мов тур, з Чугайстром можу боротися, а як добре обіпруся, то й Чорногору переверну. Ага, а нищиш, що на моєму стане! Викинуть мене звідси, напевно викинуть, як два рази два є чотири!

М о л о д е ц ь к и й. Не сміють тебе звідси викидати, розумїєш ти, піїто? Мусиш тут сидіти каменем, щоб видати друком свої кляті вірші. Мусиш!

П о е т. А власне, що не мушу, бо мене як стій проженуть, коле тільки сам признаюся до всього… Візьмуть за обшивку — і гайда. Тож я тоді буду мати фрайду… (Радіє).

М о л о д е ц ь к и й. Ґеню, Ґенчику, ти мусиш тут лишитися. Подумай, яку втрату матиме українська культура і література, коли не надрукуєш тих поезій! Ах, слухай, є вже рада на те, щоб ти не йшов на тренінґ. Маю, маю! Слово чести даю! Геніальна думка! Знаєш що? Ти зломи собі ногу.

П о е т (збаранів). Га?

М о л о д е ц ь к и й. Ґеню, Ґенчику дорогий, прошу тебе — зломи собі ногу. Тоді не муситимеш іти на тренінґ і ніхто не матиме права тебе прогнати. Ґенчику, зроби це для української літератури, принеси для неї цю жертву! Знаєш — це навіть не така велика штука — зломити собі ногу; вилазиш на якийсь верх, скачеш униз, ніжка тобі елеґантно хрусне раз або два рази — і все врятовано. Подумай, чи це не буде прекрасно?

П о е т (після хвилевого думання) . Можливо, що це було б прекрасно, але я зовсім не хочу ніг собі ламати. Ще що? Може, і голову маю собі зломити для твоєї приємности?

М о л о д е ц ь к и й. Ех, тобі жарти в голові, а тут треба негайно найти якусь раду. Гм!.. Що тут зробити? (Задумався). А, Ґеню, знаєш що?

П о е т. Що?

М о л о д е ц ь к и й. Дай мені в пику. Так! Заїдь мене позауш, але так, щоб мені свічки в очах поставали!

П о е т. А то на яку пам’ятку?

М о л о д е ц ь к и й. Не питай, лише бий, слово чести даю! Заїдь мене звідси-звідси, раз і другий, а коли мене роз’яриш та розлютиш, тоді я вхоплю крісло і так тебе змасакрую, що ти напевно не зможеш піти на тренінґ. Бо так, бачиш, я не маю серця тебе бити, бо ніби що ж ти мені завинив? Я навіть дуже тебе люблю.

П о е т. Ні! Я тобі не заїду в пику, хоч уже давно маю охоту це зробити. Але тепер навмисне не заїду. Хай таки мене викидають.

М о л о д е ц ь к и й. Мой, але ж з тебе впертий русин, слово чести даю! Ґеню, Ґенчику, молю тебе, благаю, дай мені раз поза вуха!

П о е т. Не дам.

М о л о д е ц ь к и й. Тільки раз!

П о е т. Ані разу!

М о л о д е ц ь к и й. Не хочеш? Ну, добре! (Злісно підсміхнувся). Слухай, мой, а чи ти не додумуєшся, чому мені так залежить на тому, щоб ти тут залишився?

П о е т (розгублено). Чому?

М о л о д е ц ь к и й. Бо хіба не думаєш ти, марний піїте з закобзареною головою, що я це роблю з якогось сантименту до тебе, для твоїх гарних очей, для твоїх марних віршилищ, які, напевно, як не бачили, так і не побачать божого світу?..

П о е т (з досадою). Ні, я знаю, що ти до цього не здібний, ти, спекулянте!

М о л о д е ц ь к и й. Прекрасно, все в порядку, слово чести даю. Знаємось, як лисі коні. А все ж ти ще настільки був задурманений твоєю поетичною дурійкою, що й не полапався на тому, як зручно я використав тебе у власному інтересі.

П о е т. А то як?

М о л о д е ц ь к и й. Отже, я тобі виложу все, як на лопаті, любимче муз і сину Аполлона. Може, ти це якраз розчовпаєш своїм голуб’ячим мізком. Бачиш — я тут від якогось часу кібіцую коло Ірки, як ти це сам зовсім слушно помітив. Тимчасом та оферма, той Кліщик, на кожному кроці стає мені поперек дороги. А ти сам гаразд знаєш, що я не маю коли припильнувати дівчини, бо молочарня на карку. А коло дівчини, відома річ, треба походити: і на пляжі, і на проходи, і дряпатися з нею на верхи, а тут нема часу. Аж вчора несподівано ти, о безсмертний, навинувся мені під руки! І тоді прийшов мені до голови геніяльний плян: вибити клин клином, як каже народна мудрість. Наблизити тебе до Ірини, розкохати її трошки в тобі, щоб ти своєю нужденною появою затьмарив того ідіота Кліщика, розумієш? І тому саме я тебе так гаряче намовляв до цієї комедії, знаючи, що Ірка має велику нехіть до всіх копунів! Отже нема страху, щоб ти мені її відбив. Ха-ха! Ну, скажи чи не блискучий плян?

П о е т (похитав головою). А одначе людина — це нікчемна бестія.

М о л о д е ц ь к и й. А знаєш, Ґенчику, що мій плян окруження увінчався вже гарними успіхами: Ірка вже в тебе трошки закохана, від Кліщика сторониться; Кліщик пронюхав письмо носом і на тебе дивиться вовком. Все йде за пляном: я трачу конкурента, а не трачу клієнта в молочарні, і дівчина буде моя.