Іван Керницький - Король стрільців

П о е т. Не діждеш ти цього, нікчемо!

М о л о д е ц ь к и й. Ну-у, ще не виключене, що я з нею оженюся, хоч трохи сумніваюся, бо наші жидки вже явно-славно крячуть, що Басова фабрика тріщить. Отже в такому разі — аж женитись не було б сенсу…

П о е т. Ні! Ти напевно з нею не оженишся. Вже я тобі про те постараюся! Я тебе вб’ю! (Схопив крісло, кидається на Молодецького) .

М о л о д е ц ь к и й. О, пардон, тільки без пересади. Я тебе просив, щоб ти мене раз ударив, а не закатрупивна смерть. Ох, ті поети, ті поети, вони завжди «пересаджують сакрамент».

П о е т (гониться за Молодецьким). Не дам тобі її на поталу! Не дам!

М о л о д е ц ь к и й. Гей, люди, тримайте божевільного: за дівчину хоче вбити чоловіка!

На крик Поета згори вибігла Ірка, знадвору — Анничка.

А н н и ч к а (схопила поета ззаду за плечі) . Не дам, не дам! О, Божечку, аді б’ют, мордуют!

М о л о д е ц ь к и й. Тихо будь, не верещи, бо люди позбігаються. Я собі сам дам раду. (Вихопив у поета крісло з рук і тарахнув його по ногах) .

П о е т (сідає, як підкошений). Ой, нога, нога!..

М о л о д е ц ь к и й. О, бачиш, Ґенчику, про те мені і йшло. Тепер не потребуєш іти на тренінґ, ані не зможеш втікати. Потерпиш трохи, але це все для твоєї безсмертної збірки поезій. А безсмертні твори все родилися серед великих терпінь. Адіє, любимче муз І сину Аполлона! (До Аннички). А з тобою, малий щезнику, я вдома порахуюся. Чому не встромиш носа до пастеризованого молока, а ганяєш за мною по місту? Ану, гайда до молочарні!

Обоє з Анничкою поспішно виходять.

Б а с (вбігає, за ним Кліщик) . Герр Ґот, що тут сталося, що тут діється?

І р к а. Бачить татко, що. Татків мізинчик пописується своїм найновішим репертуаром: людям голови кріслами розбиває.

Б а с (припадає до поета). Що, хто, Ґеньо? Слухай, хлопче, що тобі сталося, чо то ти стогнеш, чого ти тримаєшся за ногу?

П о е т (лежить на землі і стогне). Ой, нога моя, нога!

Б а с. Герр Ґот, Кліщик, Кліщик! Слухай, ти якийсь там ветеринар, подивися, що в нього з ногою! Ти ж знаєш, що в його ногах — наша майбутність.

Кліщик. Е… фактично, пане директоре. (Оглядає поетові І ноги).

Б а с. Ірусю, золотко моє, дитинко моя, скажи, що тут зайшло? Ти все те бачила?

І р к а. Бачила.

Б а с. Ну, ну, скажи, що ти бачила?

І р к а. Нічого надзвичайного. Маґістер Молодецький побився з тим… паном за дівчину…

Б а с. За тебе?

І р к а. Але ж, татку, що вам сниться? Я тут ні при чому. Вони побилися за цю гуцулку з молочарні, за Анничку. Почалася сварка, потім цей… пан вхопив крісло і кинувся на маґістра, але маґістер його не злякався і дав йому доброго прочухана. А тепер татко бачить: він лежить і стогне.

Б а с. Овва, то зле, то недобре. Того я не люблю. Кліщик, а я тобі не казав, що то буде біда? Бухгальтерію хоче провадити, фабрику перебудовує, цілий день в бюрі сидить і відразу за двома спідничками бігає… А я думав, дитинко, що то він до тебе конопатиться…

І р к а (з плачем). Татку!.. Я собі це випрошую!.. Я цього типа не хочу знати. Я його ненавиджу!.. Ненавиджу! (Вибігає).

Б а с. Ой, Боже, Боже, що той мій король стрільців виробляє? Ну, як там, Кліщик, що з його ногою?

К л і щ и к. Е… погано, пане директоре. Маґістер добре йому догодив. Полежить собі щонайменше з три тижні.

Б а с (вхопився за голову). Кліщик, що ти, здурів? Що, що, що ти говориш?

К л і щ и к. Е… айн момент, пане директоре… Нога скалічена, кістка нарушена, а може, і зламана, наразі годі зорієнтуватися.

Б а с. Герр Ґот, то ти швидше орієнтуйся, до лиха! Що ти плетеш, що ти, Кліщик, белемониш? Три тижні лежати?.. Але ж за два тижні в мене змагання за мистецтво!

К л і щ и к. Я… я розумію, пане директоре, але пан Скакун направду серіозно розбитий. Його треба негайно покласти до ліжка, зробити перев’язку; це грізне ушкодження голінної кости, можуть бути комплікації. (До поета — злісно) : Вже я тебе положу, що ти скоро не встанеш!

Б а с (у розпуці). Ґеню, Ґеню, драбе, ґрандяре, що ти мені наробив? Хлопче, бійся Бога, та ж ти моя остання дошка рятунку, та ж у мене за два тижні змагання за мистецтво! (Заламаним голосом). Катастрофа! Катастрофа! Ми лежимо! Ми зарізані! Ми пропали! Мій правий лучник, моя зірка, моя надія ломить собі ногу з комплікаціями! Герр Ґот! Руку було б собі зламати, голову собі було б зламати, але не ногу. Кліщик! Кліщик! Та це трагедія!

К л і щ и к. Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…